Сценарій літературного вечора icon

Сценарій літературного вечора



НазваСценарій літературного вечора
Дата конвертації03.06.2013
Розмір149.37 Kb.
ТипСценарій
скачать >>>

Любов. Страждання.

Боротьба... і Слово

Сценарій літературного вечора,

присвяченого Лесі Українці

та Генріху Гейне


Підготувала вчитель світової літератури

Дмитрів Мирослава Іванівна

Обладнання: музичний центр, фонограми: Руслана. "Весняна інтродукція"; Е. Моггісопе. "Сhі Маі"; Ф. Шопен. "Етюд № 12"; Л. Ван Бетховен. Соната № 5 ("Місячна"); Л. Ван Бетховен. Соната № 8 ("Патетична").


Кабінет візуально розділений навпіл. На дошці намальо­ване вікно, за ним - дерево з жовтим самотнім листком. Ліва половина вікна прибрана в українському стилі, права - в європейському. Два портрети: ліворуч - Лесі Українки, праворуч - Генріха Гейне. Посередині під вікном стоїть стіл, на ньому - лампа, книжки; поряд - крісло, в якому сидить Поет-сучасник.


^ Звучить музика: Руслана. "Весняна інтродукція". Леся Українка.


Фантазіє! Ти сило чарівна,

Що збудувала світ в порожньому просторі,

Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

^ Що будиш мертвих з вічного їх сна,

Життя даєш холодній хвилі в морі!

Де ти, фантазіє, там радощі й весна.

Тебе вітаючи, фантазіє ясна,

Підводимо чоло, похиленеє в горі.

Фантазіє, богине легкокрила,

Ти світ злотистих мрій для нас одкрила

І землю з ним веселкою з'єднала.

Ти світове з'єднала з таємничим.

Якби тебе людська душа не знала,

Було б життя, як темна ніч, сумним.

Ведучий. Леся Українка і Генріх Гейне. Вони ніколи не зустрічалися. їхні життєві шляхи — окремі книжки. Але сьогодні ми мо­жемо трішки пофантазувати, перегортаючи сторінки цих книжок по черзі. Отже, сторінка перша — "По­чаток".

^ Сторінка 1. "Початок"

Поет-сучасник.

Дитинство малюється всяко.

Наприклад, можна і так:

У полі осінньому мряка,

Чорнозем, що сито набряк,

Дроздів соковите квоктання,

Вальдшнепа пружне крило,

І радості, і бажання,

І серце, що розцвіло.

Максим Рильський

Біограф 1 . Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, на перервах не бігала із ровесниками гучними коридора­ми... Вчителями її були мати — письменниця Олена Пчілка, батько — юрист Петро Косач, книги і життя.

В сім'ї панувало художнє слово. Перекладали, пи­сали твори, переказували історії, записували народні пісні та звичаї, декламували, читали вголос. Постійно чулися німецька і французька мови. Батько дуже лю­бив літературу, пишався з того, що в Чернігові його вчителем був Леонід Глібов. Знав його байки і розучу­вав їх з дітьми. Мати кохалася в народній творчості, навчала дітей шанувати рідну мову, пісню.


Біограф 2 . Генріх Гейне був серед чотирьох дітей сім'ї найстаршим. Вчився Гаррі (так його називали в дитинстві) в початковій школі, а згодом у католицькому ліцеї. Побудоване на безперервному зубрінні навчан­ня не приносило радості. Та було в житті й приємне — батько, комерсант Самсон Гейне, був людиною лагід­ною, доброю, привітною; мати, Бетті ван Гельдерн, доч­ка відомого лікаря, — освічена жінка, яка багато чита­ла і дбала, щоб і її діти стали культурними людьми.

А ще були книжки... Маленький Гаррі любив казки, легенди, народні пісні, що їх він чув від старої няньки, від сусідок, які розповідали дивовижні історії про за­чарованих принців і принцес, про привидів й занед­бані таємничі палаци понад Рейном.

Біограф 1 .У чотири роки Леся Україн­ка вже вміла читати. Згодом улюбленими її книжками стали фольклорні праці Петра Чубинського, "Кобзар" Тараса Шевченка, тво­ри Жуля Берна, Даніеля Дефо. Вже перші ігри дівчинки були пов'язані з літературою. Леся з братом Михайлом і однолітками гралися в Жанну Д'Арк, французьку героїню, яка стала на чолі війська і визволила Францію від ворога, у Робінзона, який після катастрофи на морі влаштовував життя на безлюдному | острові, у Вілу — героїню сербських пісень, що нагадувала українських мавок і русалок. Розігрували діти і сцени з "Іліади" чи "Одіссеї". Леся Українка.

"Про велета"

Давно, в дитячий любий вік,

в далекім ріднім краю

я чула казку.

Чула раз, а й досі пам'ятаю.

Мені її розповідав

малий сільський хлопчина

без тенденційної мети,

бо він же був дитина.

Ми з ним сиділи у садку

вечірньою порою

в той час, як захід розпалив

пожежу за горою.

Вечірній вітер турбував

стареньку нашу грушу,

і щось таємне і жаске

нам заглядало в душу.

Усе лякало нас: трава,

що тихо майоріла,

і гаю дальнього стіна,

що в заході горіла.

Та навіть в груші тій старій

ми певності не мали,

хто зна, про що її гілки

"на мигах " промовляли ?

А найстрашніші нам були

оті ставні тополі,

що вшикувалися вряди,

запевне, з злої волі.

Біограф 2 . Гаррі захоплюється пригодами Дон Кіхота й Робінзона Крузо, мандрами Гуллівера, читає твори Гете й Шиллера. Якось сестричка Шарлотта прибігла зі школи в сльозах: не могла впоратися з тво­ром. Гаррі великодушно запропонував свою допомогу. Наступного дня вчитель Лотти прийшов у дім Гейне і запитав, хто написав твір. Хлопцеві довелося зізна­тися, а вчитель сказав матері: "З вашого сина вирос­те велика людина". Гей н є.

^ Були ми маленькими дітьми,

Веселеньких пара діток;

В курник заберемось, бувало,

Сховаємось там у куток.

Після й заспіваєм, як півень;

Хто-небудь іде до хліва,

От ми: "Куку-ріку!" він дума

На нас, що то півень співа.

В дворі нашім скриня стояла,

Ми вбрали папером її,

І хату порядну зробили

Собі ми із скрині тії.

Старая сусідськая кицька, —

Ото у нас гість був такий,

її ми вітали й низенько

Вклонялись, мов пані якій.

Питали її про здоров'я,

Чи все в неї дома гаразд;

Ох, потім прийшлося про теє

Питать старих кицьок не раз!..

Ми часто собі, мов старії,

Поважну розмову вели

Про те, як то все було краще,

Як ми молодими були,

Про вірність, любов і про дружбу,

Що все те зо світу зника,

Що грошей немає, а кава

Тепер дорогая така!..

Минули забави дитячі,

Все гине й не вернеться знов,—

І гроші, і світ, і часи ті,

І вірність, і дружба, й любов!

Сторінка 2. "Любов"

Поет-сучасник.

Любов — це зустрічати друга,

Любов сміяться в дні розстань,

Любов це приторк ледве чутний,

Любов це стиск, що аж хрумтить...

Любов гірке вино отрутне,

Де сонячне життя кипить.

Максим Рильський

Біограф 1 . Волинь, Полісся — це край дитин­ства поетеси, який залишився для неї на все життя наймилішим куточком землі. Таємничі гаї, росисті во­линські луки й блакить озер вабили й притягали, хоч куди б закидала її доля.

Леся Українка (читає вірш "Красо України, Подолля!").

Літературознавець 1 . Світ природи в уяві поетеси - це країна сонця і золотистої блакиті. Маю­чи хист до живопису, Леся Українка з тонким смаком і умінням відтворювала українську природу і пейзажі інших країн у своїх ліричних поезіях. Природа у неї — вічно жива, творча сила, що перебуває у змінах: у русі,

у боротьбі і суперечностях. Але у природі Леся Украї­нка бачить також і інші — сліпі, стихійні — сили, та вона не падає ниць перед ними.

Літературознавець 2 . Природа в поезіях Генріха Гейне стає повноправною "дійовою особою". Зображаючи її, поет відтворює власні настрої, пори­вання, мрії, страждання й радощі. Природа Гейне оду­хотворена, наділена людськими почуттями. Квіти й дерева, хмари й зірки, сонце й місяць, солов'ї й лебеді разом з поетом сміються й плачуть, радіють й суму­ють, розмовляють з ним, співчувають йому.

Ге й н є .

^ Чого так поблідли ті рожі ясні,

Скажи, моя люба, мені ?

Чого у зеленій траві запашній

Блакитні фіалки сумні ?

Чого жайворонок так сумно співа

Та жалібно в небі яснім ?

Чого пахне так запашная трава,

Немов погребовий той дим ?

Чого навіть сонце не гріє мене,

А прикро так світить на діл ?

Чого на землі все смутне і страшне,

Мов сумнеє поле могил?

Чого мені тяжко, вмираю немов ?

Скажи, моє щастя ясне!

О мила, коханая любко, промов,

Чого покидаєш мене ?

Звучить музика: Е. Моггісопе. "Сhі Маі"

Біограф 1 . Безмежним було кохання Лесі Украї­нки. Воно вилилось у віршах-посланнях до друзів: Ми­хайла Кривинюка і Сергія Мержинського.

- Леся Українка (читає вірш "Стояла я і слухала весну...").

Біограф 1 . Але влітку 1900 року Лесю Українку спіткало велике горе: різко погіршилося здоров'я її друга Сергія Мержинського, який важив дуже багато вжитті поетеси. "Мій друже, любий мій друже, ство­рений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?" — з розпачем писала вона у ті дні.

^ Літературознавець 1 . Інтимна лірика Лесі Українки має яскраво виражений сюжет, розвиток на­строю, в основі якого лежить музикальний принцип. У поезіях відчувається тяжіння поетеси до синтезу поезії і музики. Вірші — це переливи душевного ста-ну-настрою ліричного героя, зміни його почуттів і пе­реживань. Загальний настрій інтимної лірики елегій­ний, навіть скорботний, журливий, але після того, як "горить" серце, "плаче" душа, є і весняні мотиви, що відбиває складність, часом незбагненність "біографії душі" героя.

Біограф 2. 18-річний Генріх закохується у двою­рідну сестру Амалію, але вона віддає перевагу іншому чоловікові і стає дружиною багатого землевласника. Кохання поета залишається нерозділеним. У 37 років Гейне знайомиться з молодою вродливою французь­кою дівчиною Кресценцією-Євгенією Міра. Вона по­лонила поета своєю природністю, веселою вдачею, безмежною відданістю. До кінця життя дівчина зали­шається поруч із Генріхом.


Літературознавець 2 . Драма кохання постає в поезіях Гейне в різноманітних стильових втіленнях. Вірші, зібрані в "Книзі пісень", надихались нерозділеним коханням молодого поета до Амалії Гейне. Ліричний герой поезій усвідомлює, що кохана ніколи його не любила й не любитиме, тому він фантазує, що щастя його руйнується: кохану забирає смерть, вик­радають пекельні сили, її видають заміж за іншого, і вона безмежно нещасна...

Ге й н є .

^ Не жаль мені, хай серце розіб'є

Загублена любов!хоч промінь б'є

Круг тебе з самоцвітів, не жалкую:

Я бачу твого серця ніч тяжкую.

Давно се знаю. Бачив я у сні:

Втім серці ніч, не промені ясні;

Те серденько гризе змія страшенна!..

Я бачив, любая, що ти нужденна.

Леся Українка.

^ Не жаль мені, що я тебе кохаю,

Та в нас дороги різно розійшлись.

Ні, не кажи: "Ще зійдуться колись!"

Не зійдуться, мій друже, я те знаю.

Моє кохання — то для тебе згуба:

Ти наче дуб високий та міцний,

Я ж наче плющ похилий та смутний,

Плюща обійми гублять силу дуба.

Та без притулку плющ зелений в'яне,

Я не зов'яну, я знайду руїни,

Я одягну обдерті, вбогі стіни,

Зелений плющ оздобою їм стане.

В країну смутку вітерець прилине

І принесе мені луну розмови

Від мого дуба любого з діброви,

І спогад любих літ повік не згине.

Ге й н є :

^ Так, ти нещасна!і не жаль мені.

Обоє, люба, ми нещасні мусим буть,

Поки розіб'є смерть серця сумні,

Обоє, люба, ми нещасні мусим буть.

Я бачу, погляд твій палає від погорди,

Усмішка на устах немов змія,

Здіймаються високо груди горді,

Одна нещасна ти, нещасна, як і я.

Усмішка гостра, а однак сумна,

І гасне погляд твій, од сліз мабуть,

А в гордих грудях рана потайна, —

Обоє, люба, ми нещасні мусим буть!

Звучить музика: Ф. Шопен. "Етюд № 12".

Сторінка3. "Страждання"

Поет-сучасник.

Суворих слів, холодних і шорстких,

Перебираю низку, ніби чотки,

І одкидаю твердо з-поміж них

Усе легке, все ніжне і солодке.

Максим Рильський

Біограф 1 . Взимку 1881 року на свято Водохре­ща Леся Українка застудилася. Відтоді починається ЇЇ важка, виснажлива боротьба з хворобою. Спершу зах­воріла нога, потім рука, потім нирки і шлунок. Дівчи­на витримала кілька операцій. Доводилось ходити в гіпсі, зі спеціальним апаратом, на милицях. Це завдавало нестерпних мук, але вона мужньо повторювала, що буде "серед лиха співати пісні" і шукатиме "зірку провідну". Адже ще жили сподівання, що молодий організм подолає хворобу. Батьки докладали всіх зу­силь, щоб допомогти дочці. Вона лікувалася у Києві, приймала солоні ванни у Литві, грязьові лимани на Одещині, купелі в Криму, відвідувала сеанси народної медицини на Сумщині, лежала у клініках Відня.

Від хвороби Лесю відволікали хвилини поетичного натхнення, книги і природа.

^ Леся Українка (читає вірш"Соntга sреm sрего!").

Біограф 2 . Ще змолоду здоров'я Гейне почала підточувати страшна спадкова недуга — сухоти спин­ного мозку. З роками хвороба прогресувала. Дедалі частіше боліла голова, тоншала ліва рука, часом про­падав зір.

^ Звучить музика: Л. Ван Бетховен. Соната № 5 ("Місяч­на").

Біограф 2.У травні 1848 року Гейне востаннє вийшов із дому. Він прийшов до Луврського музею і там упав, знесилений, біля славетної статуї Венери Мілоської. Згодом поет розповідав:

Гейне. "Я довго лежав біля ЇЇ ніг, так гірко плачу­чи, що сльози мої могли б зворушити навіть камінь. А богиня дивилась на мене згори співчутливо і водночас так безутішно, наче хотіла сказати: "Хіба ти не ба­чиш, що в мене немає рук і я не можу тобі допомогти?"

Біограф 2 . Останні вісім років життя Гейне, зазнаючи неймовірних фізичних мук, пролежав на матрацах, які називав "матрацною могилою". Він продовжував писати. Напівсліпий і нерухомий поет правою рукою піднімав повіку одного ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою на широких аркушах паперу виводив великі літери. Гейне .

^ Серце!доля ще не вмерла,

Згине ся пора сумна,

Все віддасть тобі весна,

Що зима колись пожерла.

Ще зосталося немало!

Сей широкий пишний світ,

Сей краси весняний квіт,

Все твоє, щоб ти кохало!

Сторінка4. "Боротьба"

Поет-сучасник:

Не треба сліз і не потрібен сміх,

Лишеудар, разючий та короткий,

Що опече безжально, як батіг,

І, мов стріла, прониже серце кротке.

Максим Рильський

Біограф 1 . Відомий український поет Максим Рильський писав: "Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, то найвідпові-дніше слово було б — "боротьба". Леся була мило­сердною до всього і до всіх. їй хотілося захистити друзів від хвороби, людей від зла. А зло траплялося не тільки в книжках. Поетеса бачила його в житті. Чужий біль сприймала вона як власний. Несправедливість, не­правда її гнітили, обурювали. їй хотілося протестувати. Леся Українка пильніше приглядається до дійсності, спрямовує свій зір на людське життя та бо­ротьбу зі злом та насильством. Поетесу не лякає те, що боротьба буде важка і нещадна. Вона засуджує без­діяльність, безсилля, настрої сумної приреченості, па­сивного схиляння перед долею. Зброєю поетеси стає слово.

^ Звучить музика: Л. Ван Бетховен. Соната № 8 ("Патетич­на").

Леся Українка (читає вірш "Слово, чому ти не твердая криця...").

Біограф 2 . Генріх Гейне ніколи не стояв осторонь суспільного життя. Поет вірив у майбутнє визволен­ня відсталої, роздробленої Німеччини кращими її си­нами, у спроможність людини створити "рай на землі". Митець розумів, що боротьба за нову Німеч­чину таїть багато труднощів, та, незважаючи на це, свідомо став на шлях політичної поезії і протиставив убозтву німецької дійсності реальні духовні й соціальні цінності: патріотизм, утвердження того прекрасного і вічного, що і є справжньою батьківщиною. Гейне.

^ Гей, Німеччини співаче!

Хай звучить твій мужній спів,

Хай німецьку волю славить,

Йти на подвиг нас заставить,

Як марсельський гімн гарячий.

Бий, сурма, зви до повстання,

До тиранів збуджуй гнів —

А щоб вславитись між нами,

Ти "загальними словами"

Наповняй своє писання.

Біограф 2 . Генріх Гейне помер на світанку 17 лю­того 1856 року. Його останні слова були: "Писати!.. Паперу, олівець!.."

Його поховали в Парижі, без релігійних обрядів, без надгробних промов. За труною йшла сотня людей. Голосно ридав старий Александр Дюма...

Ге й не.

^ Стояв на чатах я в війні за волю

аж тридцять літ забутим вартовим.

Боровся без надії, гинув з болю;

я знав — не вийду з боїська живим.

Як день, так ніч я чатував.

Не спалось мені, як товариству по шатрах,

а ледве трішки і мені дрімалось,

вони схропнуть — ізнов я на ногах!

Нудьга бере було вночі на варті

та й страх (не знають страху лиш дурні),

щоб те розбити, зло зривав я в жарті;

і свист і глум були мої пісні.

Було не сплю та зброю все готую.

Ось тільки йде який мерзенний шпиг

гарячим оливом так влучно почастую,

що звалиться поганець миттю з ніг.

» Та часом... треба щиро говорити...

поганець був до бою теж готов

і бив незгірш... Ох, ніде правди діти!

я весь поранений... я трачу кров...

Впав вартовий! на рани знемагає...

Один упав, то другі прийдуть в час...

Я неподоланий ... глянь, зброя сяє...

Се тільки серце розірвалось — враз!

Біограф 2.2 серпня 1913 року в київській газеті "Рада" з'явилося сумне повідомлення: "19 липня в Сурамі на Кавказі упокоїлась після тяжкої недуги Леся Українка (Лариса Петрівна Квітка), про що редакція "Ради" з жалем сповіщає українське громадянство..." 7 серпня газета повідомила: "Сьогодні в 11 г. ранку прибуває в Київ тіло Лесі Українки..."

До прибуття того сумного пасажирського поїзда, на пероні вокзалу почали збиратись родичі і близькі по­мерлої з букетами та з вінками живих квітів.

Після 12 години з вагона зняли пломби, труну вий­няли з ящика, присутні вкрили її квітами та вінками. Через годину народу стало ще більше, дехто почав ви­ступати з промовами, але поліція заборонила мітинг... На похорон прибуло багато делегацій з різних міст та сіл України.

Леся Українка (читає вірш "О, не журися за тіло!").

Звучить музика: Руслана. "Весняна інтродукція".








Схожі:

Сценарій літературного вечора iconКонкурс «Славетні імена України-2012. Ярослав Стецько»
Сценарій вечора, присвяченого 100-річчю від дня народження керівника Антибільшовицького блоку народів Я. Стецька
Сценарій літературного вечора iconСценарій літературно-музичного вечора до 170-річниці від дня народження М. Лисенка
На сцені стіл, крісло, на столі каламар, перо, нотний папір, свічка, на стіні портрет Шевченка в рушниках
Сценарій літературного вечора iconСценарій випускного вечора «Казковий зорепад»
Добрий вечір, шановні вчителі, батьки, гості! Сьогодні ми зібрались з нагоди особливого свята, сьогодні прощаються з рідною школою...
Сценарій літературного вечора iconСценарій випускного вечора «Спасибі вам, учителі»
Через увесь зал ідуть 2 ведучих,в руках тримають квіти,йдучи співають на мелодію «Інгріт». Підійшовши до вчителів,дарують квіти і...
Сценарій літературного вечора iconСценарій вечора зустрічі з випускниками «Забута мелодія дитинства»
...
Сценарій літературного вечора iconСценарій вечора
Мета: розкрити студентам суть та значення бібліотеки як базового соціального інституту; познайомити з історією розвитку книг та книгодрукування;...
Сценарій літературного вечора iconСценарій тематичного вечора присвяченого вшануванню жінки-матері Ми матір називаємо святою
У святі беруть участь ведучі, учасники фольклорно-етнографічного ансамблю, співаки, хор. На вечір запрошуються матері-героїні, багатодітні...
Сценарій літературного вечора iconСценарій випускного вечора «Веселий вітер кличе у дорогу»
На горизонті я бачу парусник з червоними вітрилами. Це добра ознака. Адже це символ здійснення найзаповітніших мрій. Цінуйте свою...
Сценарій літературного вечора iconІдея та сценарій Галайтата Світлана Петрівна
Пам’яті Миколи Андрійовича Чайковського присвячується Сценарій фільму “Гіппократові серпки” (за мотивами одноіменної статті професора...
Сценарій літературного вечора icon3482 Основні етапи розвитку світового літературного процесу

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lib2.znaimo.com.ua 2000-2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи

Разработка сайта — Веб студия Адаманов