Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського icon

Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського



НазваТема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського
Дата конвертації07.06.2013
Розмір124.24 Kb.
ТипДокументи
джерело

Інтелектуальний клуб «Імпульс»

Заняття 1.

Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського.

Мета: означити учасників інтелектуального клубу з особистістю генія кінематографу С. Параджановим та його творчим доробком; поглибити світогляд учнів, зокрема культурний; викликати бажання цікавитись культурою світового народу.

Форма проведення: лекція з мультимедійною підтримкою.

Обладнання: мультимедійний проектор, слайди.


План лекції.

  1. Короткі біографічні відомості.

  2. Творчий доробок майстра.

  3. «Тіні забутих предків» - повість і кінофільм. Що краще?

  4. Хто залишив автографи на золотій сторінці історії українського кінематографу?

  5. Цікаве про зйомки фільму.

  6. У чому цінність фільму?

  7. Цікаве про маестро.


Хід заняття

І. Вступне слово учителя

ІІ. Короткі біографічні відомості про режисера

Ім΄я при народженні – С. Й. Параджанов (Сарки Параджанян)

^ Місце народження Тбілісі, Грузія

Громадянство СРСР

Професія – кінорежисер, сценарист. Народний артист України (1990 р.) Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка з 1991 р., посмертно.

^ Дата смерті - 21 липня 1990 р.

Місце смерті – Єреван, Вірменія

Народився у вірменській сім΄я. Мати Сіран бежанова, батько Йосип Параджанов, потомствений антиквар.

Освіта

В 19420-1945 роках навчався вокальному відділенні Тбіліської консерваторії і на будівельному факультеті Тбіліського інституту інженерів залізничного транспорту.

1952 р. – закінчив режисерський факультет ВГІК. (ВГІК – Всесоюзний державний інститут культури).

В 1949- р. – асистент режисера на студіях «Вірменфільм», «Грузія - фільм».

Творчий доробок

Режисерські роботи (17 кінофільмів)

Сценарії – (5)

Десятикласники прочитали повість «Тіні забутих прдків», подивились однойменний кінофільм сценариста і режисера С. Параджанова.

Повість «Тіні забутих предків» належить до золотого фонду нашої класики. Це лебедина пісня М. Коцюбинського, зелена казка гуцульських гір, в якій він піднісся на вершину слова. Слова українського, а вцілому – красного, бо, читаючи повість, розумієш, що краще сказати про Карпати, гуцулів, їх світ, красу України не можна.

Однойменний фільм С. Параджанова займає у нашій культурі не менш почесне місце, ніж повість, за мотивами якої він знятий. Недопустимо навіть заводити мову: що краще: кінофільм чи повість? Користуючись термінологією І.Франка, зауважу: неварто прикладати кругле до рівного, тому що ці речі незрівнянні. Це два рівноцінні твори на одну тему. Коцюбинський наповнив твір змістом, словом, фарбами, звуками, а С. Параджанов – оживив усе, наблизив до людини те, про що Коцюбинський сказав мовою слова. Кожен своїми засобами, вони всмоктали в свої твори яскравий і неперевершений дух Карпат

Чим приваблює кожного, хто попадає на Гуцульщину, це місце?

Так, звичайно, красотою приподи, екзотичними звичаями, побутом його мешканців, унікальною міфологією. Але обмежитися таким переліком чисто зовнішніх рис мало.

Гуцульщина вабить первозданнісю, недоторканістю. Вона до сьогодні така, яка була давним – давно, на початку світу. Хіба можна сказати, коли відбулися події, описані тут? Сто і тисячу років тут було приблизно так, як і в 1911 році, коли у селі Криво рівня гостював і збирав матеріал для повісті М. Коцюбинський.

Чим приваблюють в першу чергу читача і глядача ці твори?

Одвічною темою, тією, що дає життя усьому живому на землі – коханням. Одвічними пошуками відповіді на питання: що таке кохання і смерть, любов і ненависть?

Десятки років ворогували два гуцульських роди – Палійчуки і Гутенюки. Але трапилось так, що покохав Іван Палійчук красуню ворожого роду – Марічку. А Параджанов признався, що закохався у повість Коцюбинського, в гуцулів, їх побут, культуру, природу їх гірського краю. Режисера давно тягнуло до міфу, казки, переказу, легенди.

І ось трапилась нагода мрії майстра здійснитись.

До 100 – річчя М.Коцюбинського Київська студія доручила Параджанову остановку фільма по повісті «Тіні забути предків». Була Хрущовська відлига, період знаменитих шістедисятників. Друге українське відродження.

Хто ж, крім Параджанова, залишив свої автографи на золотій сторінці історії українського кінематографу?

Режисер – постановник – С. Параджанов.

Оператор – Ю. Ільєнко, його роботу критики оцінили дуже високо. Його камера невгамовна, точна, всюдисуща, бездонно винахідлива, вона то нестримна у танці, то в’ється навколо закоханих, то нерухомо вдивляється у лице смерті.

Художник – Юрій Якутович, гідний партнер Параджанова та Ільєнка, який сходив усі гуцульські плаї. В тому, що фільм звучить як кольорова симфонія, заслуга його. Василь Катання у своїй книзі згадує про те, як і 1996 р. під Косовом, що в Україні, він бачив скелі, наче пофарбовані синькою. Восени, серед жовтого листя, це було незвичайне явище! Але чому сині? Ніхто не знав А.С. Параджанов крикнув: Так це ж я їх пофарбував для тіней! Невже до цих пір не облізли?»

Композитор – Мирослав Скорик

Актори

І. Миколайчик (Іван)

Л. Кадочникова (марічка)

Т. Бестаєва (Палагне)

С. Бігішвілі (Мольфар)


Автори сценарію – І. Чендей у співавторстві з С. Параджановим. Параджанов зауважував, що все, що бачимо на екрані, було насправді. Кількасот метрів намотав рафік – розвідник по крутосхилах, доки вибрали для зйомок Верховину – с. Жабє.

Тут жили. Знімали також і по селах. Основний об΄єкт – обійстя Палійчуків, знайшли і Кривовні, пошуки потоплениці – в Бистриці.

Гуцулів у фільмі грали самі гуцули. Масовки, натуральні кадри праці горян, спів і музика – все це внесло особливий шарм автентики (правди).

Химку зіграла гуцулка, і зробила це неперевершено.

Звуковий ряд – голос самого народу. М. Шатрук, гуцул, співав гуцульські співанки, Капела, під керівництвом скрипаля В. Гри малюка грала гуцульські Методії.

«… Нашёл я дедуся, чтобы сыграл методию для одного эпизода. Он принёс инструмент - дощечка и струна.

- что играть. Весёлое или грустное?

- Играй весёлое.

Дед пропиликал: тинь – тинь – тинь.

- какая же разница?

- не понял? Тогда вот что. Я сначала буду тграть весёлое, потом кивну и сыграю грустное.

Опять: тинь – тинь – тинь. Кивает. И снова: тинь – тинь – тинь.

- понял?

- Нет.

- Тогда не снимай кино про Гуцульщину».

Но вопреки совету дедуси фильм был снят, методия там звучала, и её слышали в кинотеатрах многих стран.

«Эпизод оплакивання Миколы. Положили на стол гроб, посадили местных бабушек – плакальщиц. Начали! Бабушки не плачут. В чём дело? «Гроб пустой». Я говорю ассистенту: «Ложись в гроб». Ассистент ложится. Мотор! Начали! Бабушки молчат. В чём дело? «Он молодой». Нашли деда, положили в гроб, бабуси не плачут: «Он чужой». Привезли деда из их деревни, своего, любимого, положили в гроб. Тут какой плач поднялся после съемки остановить не могли.

Параданов поповнив гуцульський ритуал ще одним атрибутом – ярмом. Підказала це гуцульська коломийка про нерівний шляб, як чоловік впряг жінку в ярмо. І гцуцли не лише виконали його так само серйозно й красиво, як свої істині обряди, але й ввели в побут.

І, як ви знаєте, крім названиї професій, над фільмом працював велика група акторів, які виконують як головні, так другорядні та епізодичні ролі.

Головні ролі тут зіграли І. Миколайчик (Іван) та Л. Кадочникова (Марічка).

Давайте познайомимось з ними.

Спочатку ми знайомимося з головними героями, коли вони ще діти – Іванко і Марічка. Ніна Немировська в газеті «Успенська башта» пише про жінку, яка зіграла епізодичну роль маленької Марічки у фільмі:

«Валентина Глинько»…родилась в Харькове. Папа Вали окончил институт и был направлен в Ивано – Франковскую область… Девочке не было еще и 7 лет, когда мама…отдала ее в пионерский лагерь… среди живописных гор.. Однажды она увидела, как из долины до лагеря тропинке поднимается группа людей в чрезвычайной красивой одежде: женщины в национальном красочном наряде… и мужчины высокого роста. С бородой в сомбреро и пончо. Отовсюду послышалось «Артисты приехали!» Это действительно был С. Параджанов», который выбрал девочку на роль маленькой Марички.

«Съемки фильма продолжались полтора года. Валя (Маричка) с Игорем (Иванкой) ходили в сельскую школу и продолжали участвовать в создании фильма. …Эпизод, когда Иванко от горечи потери отца бьет по лицу Маричку, отнюдь не прибегал Игорю, доброму и воспитанному мальчику Тогда Параджанов уговорил Валю в момент сьмком сказал оскорбительное слово в его адрес – совет сработала стопроцентно, пощечина удалась такой, что с Валиных глаз брызнули сразу настоящие слезы».

«Приближалась к завершению работа над фильмом, и всем очень не хотелось расставаться. С сожалением вспоминает Валентина Александровна о том, что не догадалась тогда взять адрес ее партнера Игоря из Львова, который был старше ее лет на семь, оберегал как мог, помогал, был добрым и чутким… Поэтому имеет сейчас харьковская Маричка единственную мечту – отыскать львовского Иванка любой ценой».

Сейчас Валентина Шедания (Глинько) доцент, преподаватель Харьковского национального медицинского университета, преподает нормальную физиологию.

А тепер знайомтесь з головними виконавцями ролей – Іваном Миколайчуком та Ларисою Кадочниковою.

В ролі Івана артист Миколайчку – зріла доскональність. Його робота зачарувала, у ній було глибинне і на диво яскраве виражене досягнення людського духу, народної долі, правди, боротьби і краси.

Випускник Київського театрального інституту Іван Миколайчку начебто народився для цієї ролі. Зараз важко повірити, але Миколайчку оказався в знімальній групі в найостанніший момент, коли усі ролі вже були розділені.

Івана наполегливо рекомендував його учитель Віктор Іларіонович Івченко. Параджанов якого влаштовував інший виконавець, дав розпорядження провести чисто формальну роботу. І раптом трапилось диво! Те, як зажив Миколайчик перед камерою, змусило операторів бігти по Параджанова. Через якихось чверть годин Іван був затверджений на головну роль.

Л. Кадочникова. ЇЇ ім΄я в перекладі означає «чайка». Вона ведуча актриса театру російської драми ім. Лесі Українки. Але славу їй приніс не театр, який вона обожнює, а кінематограф. Стрічки «Тіні забутих предків» та «Біла птаха з чорною плямою» принесли актрисі любов мільйонів глядачів не тільки СРСР, а й всього світу. Ім΄я її невіддільне від прізвища Кадочнікової. Про її особливі очі, фантастичний талант говорили і досі говорять її шанувальники . Лариса Валентинівна – особистість. Вона чудово малює. Першим цей дар помітив С.Й. Параджанов.

Ось що згадує актриса про зйомки фільму та С. Параджанова: «На зйомках фільму«Тіні забутих предків»Параджанов влаштував справжній театр. Коли ми знімали у селі Жабє на Буковині, селяни без кінця ходили до нього в хату, носили в дарунок все, що у них було. Він тут – же це на щось міняв або дарував. Добрим і щедрим був – на диво».

Деякі сцени доводилось знімати 70 разів! Доходили в роботі до повного виснаження, але і до повної досконалості.

Із пульверизатора фартували дерева сріблянкою, щоб створити відповідну гамму фарб і почуттів. Параджанов був і тираном, і погоджувачем. Але в першу чергу він був Художником. З великої літери…

На запитання, чи відчувала вона, що знімається у фільму, який називатимуть геніальним, вона відповіла, що насолоджувалась роботою, працюючи на фільмом, жодна людина не може сказати, яким буде фільм. Але відчуття якогось дива було.

Саме слово «геніальний» актриса почула на першому перегляді. Його вимовив хтось із глядачів. Тоді на перегляди приходила переважно інтелігенція - письменники, актори, художники.

На друге слово «геніальний» я наштовхнулась в Аргентині, згадує актриса, - куди нас з Миколайчиком запросили на фестиваль. Після перегляду усі глядачі встали. Нас запитали: «Де знаходиться цей дивний край, показаний у стрічці? Розкажіть нам, і ми поїдемо, щоб побачити його своїми очима».

В Україні є прем΄єра «Тіней…» відбулася 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна». Показ стрічки був сенсаційним, і вперше ім΄я Параджанова з΄явилось в пресі. Режисер був удостоєний призу на Всесвітньому кінофестивалі у Києві «За талановитий художній пошук в новаторство».

На Заході фільм Параджанова демонструвався під назвою «Вогненні коні». Чому так? – запитаєте ви. Все через епізод, коми між главними двох сімейств виникає сварка, в хід ідуть сокири, ллється кров, і тут у передсмертному маренні батька з΄являється кроваво – червоні силуети вздиблених, спрямованих вперед коней. Французи відчули унікальність метафори і винесли її в заголовок фільму.

В пресі з΄являються захоплені відгуки: «Бувають такі фільми, які назавжди врізаються в пам΄ять. Цей фільм не схожий на інші, він унікальний: поема, опера, легенда…Дивовижна стрічка! Дивовижний показ життя народу, все ще з΄язаного зі старими звичаями, традиціями, обрядами. Фільм виходить на екрани Парижу. Не пропустіть його!(«Юманіте»)

«Цей повний драматичних ситуацій, яскравих костюмів фільм про кохання віддаляє нас від радянської України до України класичної («Фігаро»).

Коли стало відомо, що стрічку відправляють в Аргентину на фестиваль, стало відомо, що повинні їхати Параджанов, Ю. Ільєнко, Миколайчик, Кадочнікова, почалось оформлення документів. Перед самим від΄їздом Юра відпав, знайшлись причини: неможна від’їжджати за кордон одночасно тим сіменим парам, у яких немає дітей. Згодом відмовили і Параджанову, він невдало пожартував: «Мне билет только в одну сторону, в Аргентину». Звичайно, зразу ж донесли і на фестиваль він не поїхав.

Фільм одержав премії Британської академії, приз на «Фестивалі фестивалів» у Римі, премію за кращу режисуру і багато інших. Всього за 2 роки прокату за кордоном «Тіні…» зібрали 28 призів. На адресу режисера прийшли вітальні телеграми перших осіб держав, видатних людей: Феліні, Годара, Куросави. Параджанов по праву ввійшов в число ведучих кінематографістів світу.

У чому ж цінність кінофільму? Глибиною порушених у повісті Коцюбинського та перенесеними в кінофільм одвічних загальнолюдських проблем: Кохання і зрада, любов і ненависть, життя і смерть, смисл людського життя, цінності землі, і ін. Цей фільм народжений любов΄ю і співчуттям до людини, що розмірковує про життя і смерть, поетичним натхненням художника, його щирістю і схвильованістю. Параджанов творив стихійно, підкоряючись відчуттю краси. Це і була суть його світосприйняття.

Методикою гуцульської мови. Чудова, захоплююча колористика. Легенда про кохання українських Ромео і Джульєтти предстала на екрані у всій красі фольклорних костюмів, обрядів, звичаїв українських горців, що живуть на карпатських полонинах. І ц кольори підкреслювали красу і величність вічного – кохання.

Унікальна мобільність камери, внутрікадровий рух.

Експресивність фільму. Вміння режисера скористатись Божим даром – відчувати серцем, відчувати красу і створювати зорові образи натхненні історії про кохання, смерть і вірність лебедину наповнена силою язичеської віри.

Фільм вразив кінематографічний світ відблиском генія. Почавши переможну ходу по світу у 1964 році, він добрався до книги рекордів Інеса як найбільш нагороджуваний фільм в історії кіно (на той час, звичайно).

Коротко про те, якою людиною була ця незвичайна особистість? Звичайно ж, незвичайною, як і всі великі люди.

Запам΄ятався багатьом не тільки геніальним режисером, а і скандальним судовим процесом, на невигідну владі людину було сфабриковано справу. Він витерпів багато років ув΄язнення. Приниження.

Був закоханий і одружений двічі. Спочатку закохався у дівчину – татарку Нігяр, яка була родом з Молдавії, одружились, але за походженням вона була з патріархальної сім΄ї, в якій панували строгі правила. Коли у Москву приїхали брати Нігяр і дізнались, що він без дозволу рідних вийшла заміж, вони почали вимагати у Параджанова викуп, а де гроші у студента? Сергій звертається до батька з проханням допомогти йому, але батько образився на сина, що той не продовжив його справу антиквара, зрадив сімейні традиції. Фінал був трагічним: родичі Нігяр вимагають, щоб вона покинула чоловіка і повернулась додому, але та відмовилась. І тоді її рідні вчинили з нею згідно своїх патріархальних правил, - штовхнули під поїзд.

Вдруге одружився Параджанов на елегантній, красивій українці, яка два роки прожила в Канаді, Світлані Щерба тюк. У них народився син Сурен. Але жити в сім΄ї з Параджановим було складно, він був людиною непередбачуваною, дивним, інколи його дивацтва сприймались людьми як безумство, ставила чашку на стіл не так, а інакше, а котлети викладала на блюдо теж незвичним способом.

Тобто, його творчість виявлялась не тільки в мистецтві, а й у побуті. Дружина не зуміла пристосуватись до причудів свого чоловіка, забрала сина і залишила дім.

Двери его дома всегда отркыты, причем можно было прийти в любое время дня и ночи он никогда тебя не прогонит. Вечно кто – то был, говорил, спал, ел, убирал, спорил; один он никогда в доме своем не был… К нему мог прийти неожиданно и дворник, и милиционер. И любой человек, который хоть раз с ним встречался.

Хоча його і оточувало постійно багато людей, але в житті він залишався надзвичайно одинокою людиною. Що й не дивно.

Приехал в Киев, собрал в ресторане «Дубки» самых близких друзей. Говорил, это его прощание с Украиной…Горько было от того, что гениальный человек, отдавший всего себя искусству, в тот вечер только и мог сказать: «У меня нет никаких официальных званий и наград».

….Параджанов не был верующим, но знал, что Бог есть. И был благодарным человеком. Умел влюблять в себя людей. Потрясало, что он, например, не мог съесть в чьем – то присутствии апельсин – сразу дарил его.

Стеснялся почему – то есть икру, хотя очень любил её: мог жевать и жевать хлеб, а к икре не прикасался…

Мог ходить в туфлях на босу ногу в декабре и носить грубый свитер на голое тело, кутаясь в разноцветные шарфы. Каждая вещь для него имела свою историю…

Одного разу подарував меблевий гарнітур людині, яка надіслала йому у в’язницю торт.

Мріяв поїхати до Берліну, але не для участі в престижному фестивалі, а тому, що хотів розшукати на барахолці чашку Гітлера.

Ходив по Мюнхену в халаті, торгувався в кожній антикварній лавці, тавар відкладав, начебто по нього повинні прийти відомі люди. При цьому безбожно запізнювався на всі церемонії вручення нагород.

Увічнення пам΄яті

У Вірменії в 1988 році був створений музей Параджанова. Для відвідування його відкрили у 1991 році, основу його складають 600 робіт, інтер’єр Тифліського дому, особисті речі.

Виставка у Києві.

Рік Параджанова 1999

Рішення ЮНЕСКО 1999 рік був названий його роком

Його ім΄я також присвоєно планеті №3963

Хобі

Колажі. Любив прикрашати.

Колаж – прийом в образотворчому мистецтві, за яким на певну основу наклеюють різні матеріали, що пізняться кольором і фактурою; твори, виконані за допомогою такого прийому. Кому прийде в голову побачити своє лице в Джоконді, прикріпивши до репродукції фото. А нитка намиста, що обвиває криву гілку, перетворювала в його руках голу галузку в статуетку.

Способи некінетичних висловлювань режисера дивно різноманітні: кукли, колажі, асамбляж.

Інсталяція (зображення фігури людини у повний зріст, частина тіла якої підписані словами, що означають різні природні явища).

У його роботах поєднуються земне і космічне, середньовіччя і сучасність, культура Сходу і Заходу.

Ось таким звичайним, земним і водночас неземним у своїй творчості і був Сергій Параджанов, великий майстер, великий маестро.

Тож творімо і ми, залишаймо слід на землі своїми гарними справами, щоб нас пам΄ятами і через сто, і через більше років.

Коротко

Яке враження справили на вас розповідь? Кінофільм?

Що запам΄яталось найбільше?

Що взяли для себе?



Схожі:

Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського icon«Життєвий та творчий шлях М. Коцюбинського. Історія створення повісті «Тіні забутих предків». Викладач української мови та літератури ІІ категорії Млинчук М. В
М. Коцюбинcького та усвідомити їх вплив на творчість митця, на суть його світогляду та літературно – естетичних поглядів, дослідити...
Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconОбладнання
Тема. Літературно-дослідницький проект «фольклорно-міфологічні джерела образності у творчості м. Коцюбинського (на матеріалі повісті...
Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconЗюбіна Ольга Михайлівна м. Алчевськ 2011р. Анотація на методичну розробку нестандартного урок
Форма організації уроку за повістю «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського «Карпати кличуть» – подорож
Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconМ. коцюбинський. «Тіні забутих предків». Протиставлення поетичних образів івана та марічки обмеженій палагні. Роль діалектизмів та художніх засобів
Тема: М. Коцюбинський. «Тіні забутих предків». Протиставлення поетичних образів івана та марічки обмеженій палагні. Роль діалектизмів...
Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconМ. коцюбинський. «Тіні забутих предків». Протиставлення поетичних образів івана та марічки обмеженій палагні. Роль діалектизмів та художніх засобів

Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconЗавдання з вибором однієї правильної відповіді (кожне по 1 всього 7) у повісті «Тіні забутих предків»
А іван був не дев’ятнадцятою, а п’ятою дитиною в родині, бо п’ятнадцятеро – померло
Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconІнвалід сергій паршенко успішно тренує юних спортсменів сергій власов, журналіст
Він був одним із найперспективніших українських кікбоксерів, виступав у складі збірної країни, ставав призером чемпіонатів різного...
Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconНьютонівське яблуко
Після обіду потеплішало, ми вийшли в сад і пили чай у тіні яблунь. Він (Ньютон) сказав мені, що перебуває там же, де й колись, і...
Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconТема: Еволюція художньої свідомості М. Коцюбинського. Психологічна новела «Intermezzo»
Вчитель: Перед вивченням сьогоднішньої теми я прошу вас послухати невеличкий уривок
Тема. Сергій Параджанов та його екранізація «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського iconЧернігівська загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів ім. Ю. М. Коцюбинського Чернігівська загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів ім. Ю. М. Коцюбинського
Задача: виявити рівень поінформованості учнів щодо проблеми торгівлі людьми; сформувати уявлення про суть торгівлі людьми; з’ясувати...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lib2.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи