Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С icon

Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С



НазваТема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С
Дата конвертації10.06.2013
Розмір149.95 Kb.
ТипДокументи
скачать >>>

ТЕМА: ТЕАТР ЯК СИНТЕТИЧНИЙ ВИД МИСТЕЦТВА, ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ,

ЙОГО ЖАНРИ ТА ЗНАЧЕННЯ В КУЛЬТУРНОМУ Й ПРАКТИЧНОМУ РОЗВИТКУ

ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА





Виконала: Гамаюнова С.С.,

учитель музичного мистецтва вищої кваліфікаційної категорії, учитель – методист

загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 3

Кіровської міської ради Донецької області


ЗМІСТ



  1. ВСТУП

  2. ТЕАТР ЯК СИНТЕТИЧНИЙ ВИД МИСТЕЦТВА, ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ,

^ ЙОГО ЖАНРИ ТА ЗНАЧЕННЯ В КУЛЬТУРНОМУ Й ПРАКТИЧНОМУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА

    1. ЩО ТАКЕ – ТЕАТР?

    2. ТЕАТР – МИСТЕЦТВО СИНТЕТИЧНЕ

^ 2.2. ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

2.4. ЖАНРОВА ПАЛІТРА ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

2.5. ЗНАЧЕННЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

  1. ВИСНОВОК

  2. ^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП


Звичайно, кожна людина хоча б один раз у житті відвідала театр…В кожного з нас є улюблений спектакль, улюблений театр, улюблені актори…Проте, не всі люди уявляють собі – який довгий шлях у розвитку пройшов театр, щоб ми мали змогу бачити його таким, який він є.

У стародавні часи мисливець, чатуючи в лісовій гущині на здобич, одягав на себе шкуру тварини, копіював її манери та голос, щоб вона підпустила його ближче…Таким чином він ставав ніби актором, але не для розваги, а задля успіху свого полювання. У цьому копіюванні можна побачити перші паростки театральних постановок – відтворення життя в певному образі та діях, подібних до реальних…

Звичайно, глядач іде в театр не за новою інформацію з різних галузей знань, хоч і не виключається, що якусь частину він одержить, але головне – враження емоційні. Театр входить у наше життя рано – вже дво-, або три – річні малюки з захопленням слідкують за пригодами поросятка Чопа, попереджають Півника про підступні плани Лисички, або заливаються сміхом від пригод Вінні – Пуха тощо. Дітей вабить казка, бо гра – це їхня стихія. Театр розповідає дітям, що героєм може бути тільки той, хто має добре серце, хто любить людей, здатний боротися зі злом, прищеплює високі ідеали..

І ось доросла людина іде в театр…





^ 2. ТЕАТР ЯК СИНТЕТИЧНИЙ ВИД МИСТЕЦТВА, ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ,

ЙОГО ЖАНРИ ТА ЗНАЧЕННЯ В КУЛЬТУРНОМУ Й ПРАКТИЧНОМУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА


2.1. Театр (від грец. theatron «місце для видовищ, видовище») - це вид мистецтва, що образно відбиває дійсність, художньо опановує світ у формах драматичної дії. Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури живопису, скульптури, музики, майстерності актора.





Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості в театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб:


Драматург -- Режисер --- Художник ---- Композитор ----- Актор


І тільки якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у твір мистецтва. Велика відповідальність при його творенні покладається на режисера-постановника. оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.


2.2. Поняття синтезу (від грец. synthesis — поєднання, сполучення) має у мистецтві кілька значень. Передусім, це об'єднання у мистецтві кількох його видів навколо одного, що визначилося як провідне.

Театр - тип синтезу, пов'язаний з виникненням якісно нового виду мистецтва на основі кількох уже існуючих, що утворюють органічність взаємозв'язку і можуть існувати лише в єдності. Поняття "синтетичні мистецтва" вживається стосовно мистецтв, що утворюються єдністю художньої мови і поза нею не існують. До таких належать театр (трагедія, комедія, драма, балет, опера), кіно, естрада. їх називають, відповідно до призначення, — "видовищними"; за способом сприймання — зорово-слуховими; за способом існування — просторово-часовими мистецтвами. Вони утворюються єдністю художньої мови живопису (декорації), архітектури (інтер'єр), літератури (драматургія), музики, танцю, декоративно-прикладного мистецтва (костюми, меблювання тощо). Повнота художнього образу синтетичних мистецтв — це вияв духовної потреби творення життєвої повноти буття. В мистецтві простір і час — не фізичні характеристики буття, а духовна реальність, оскільки саме стосунки героїв формують і простір, і час та розгортають його естетичні характеристики: наповненість, глибинність, сутнісну визначеність. Масштабність виміру простору і часу створюється людськими якостями героїв.

Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру використовує міжвидовий синтез. У театральному мистецтві основою синтезу є драматична дія. За формою — це дійство життя, однак, на відміну від непередбачуваності життєвих подій, театральне життя — це життя, опановане людьми, укладене в естетично-художні закони розгортання конфлікту, зіткнення доль і характерів, що і робить його дійсним буттям.


2.3. Витоки мистецтва театру пов'язані з давніми ритуалами, обрядовими дійствами доісторичної людини. Можна припустити, що, намагаючись відвести від себе гнів духів, наші пращури відчували у собі позасвідому потребу в осмисленні дійсності через її дійову імітацію. Ці обрядово-ритуальні дії набули поширення у часи Стародавнього Єгипту і були пов’язані з культом бога Осіріса. Проте свого апогею вони досягли у давньогрецьких обрядах на честь бога Діоніса, який ніс людям радість життя, веселощі, розваги Саме діонісійські образи і стали основою для виникнення трагедії, комедії та драми, розвій яких пов'язаний з культурами Стародавніх Греції та Риму.


Давньоримський тетр, Аспендос


Мистецтво давньогрецького театру мало надзвичайно умовний характер і являло собою діалог між хором та актором. Розквіт цього виду мистецтва був пов'язаний з іменами трьох поетів-трагіків: Есхіла (525—456 до н.е.), Софокла (496—406 до н. е.), Евріпіда (480—406 до н. е.), творча спадщина яких і нині привертає увагу сучасного театрального мистецтва. Творчість цих поетів мала тісний зв'язок з традиціями давньогрецької міфології, з якої вони здобували натхнення, брали основні теми, мотиви, сюжети для своїх творів: трилогія про Едіпа — «Лай», «Едіп», «Семеро проти Фів» (Есхіл); «Едіп-цар» (Софокл); «Іпполіт», «Геракл» (Евріпід). Творча діяльність цих художників була теоретично осмислена видатним філософом античності Арістотелем на

сторінках його трактату «Поетика». Слід пам'ятати, що і сучасна теорія міфотворчості використовує спадщину цих великих трагіків у своїх концепціях і розробках.

Давньогрецька комедія, що була представлена іменами Арістофана (445—385

до н. е.) та Менандра (343—291 до н. е.), мала демократично-побутовий характер.

Можливо, саме цей розподіл закріпив своєрідну ієрархію жанрів: трагедія вважалася високим мистецтвом, а комедія — низьким, хоча сама природа трагічного і комічного свідчить про хибність такого підходу. Театральне мистецтво у Стародавньому Римі не мало великого – суспільного значення і не користувалося таким попитом, як у Стародавній Греції.

Водночас з Італією пов'язаний розвиток комедії палліата, яка інтерпретувала основні принципи давньогрецької комедії. У цей період відбувається процес удосконалення акторської майстерності, яскраво репрезентованої трагічним актором Езопом і його сучасником — комічним актором Росцієм.


Стародавній театр на острові Делос


Мистецтво середньовічного театру було представлене літургійною драмою — використанням театральних форм під час церковної служби, містеріями, сюжети яких були взяті з Біблії чи спеціально написані для постановки на площах середньовічних міст, мораліте — алегоричним дійством, що уособлювало вади і доброчесність людини, та фарсом — найдемократичнішим жанром середньовічного театру. Останній у гумористичній формі відтворював звичаї та побут свого часу.

У цей самий період відбувається процес розвитку театрального мистецтва в Україні. У XIII ст. народні ігри та обряди починають збагачуватися засобами сценічної виразності, набирати форм театрального видовища.


Театр опери та балету, м.Львів


Епоха Відродження відкриває нову сторінку у розвитку мистецтва театру, розвій якого пов'язаний з культурами трьох країн Західної Європи: Італії, Іспанії та Англії. Якщо італійський театр цього часу використовував традиції народного мистецтва і будувався на принципах імпровізації та лицедійства — комедія дель-арте (митці наслідували деякі прийоми давньогрецького театру, зокрема маски), то театр Іспанії та Англії філософськи осмислив світ, був засобом аналізу морально-психологічного стану людини. Ці принципи знайшли своє відображення у творчості видатних іспанських драматургів Лопе де Вега Карпйо (1562—1635) — справжнього реформатора іспанського театру, автора відомих «драм честі» («Овеча криниця») і «комедій плаща та шпаги»(«Собака на сіні») та Кальдерона де ла Барка (1600—1681), трагедії якого завершували «золоте століття» іспанського театру.

Справжній розвій мистецтва театру XVI ст. пов'язаний з творчістю Уїльяма Шекспіра (1564—1616), з його трагедіями «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Ромео і Джульєтта» і комедійними п'єсами «Дванадцята ніч», «Багато галасу даремно» та ін. У своїх творах Шекспір розглядав складні, суперечливі людські характери, конфлікти, а головне, аналізував одне з найскладніших філософських понять — чинник часу. Час, що має чітку констатацію: минуле — сучасне — майбутнє, рухає дію шекспірівських п'єс, особливо це простежується у трагедії «Гамлет».

Фактично, починаючи з цього періоду, відбувається процес створення постійних театральних труп (яскравим прикладом цього був шекспірівський театр «Глобус»). Мистецтво театру починає ідентифікуватися як з творчістю драматургів, так і з іменами режисерів та акторів.

Цей процес значно активізується у XVII—XVIII ст. і пов'язаний не тільки з творчістю видатних драматургів Франції Ж. Б. Мольера (1622—1673) — «Тартюф», «Мізантроп», «Скупий», П. Корнеля (1606—1684) — «Сід» та Ж. Расіна (1639—1699) — «Федра», а й з діяльністю театру «Комеді франсез» і його видатним актором М. Бароном (1692—1730).

Театральне мистецтво Західної Європи XX ст. цікаве і своїми відверто формалістичними пошуками, що велися у межах експресіонізму та сюрреалізму.

Експресіоністичний напрям у театральному мистецтві 20-х років був найяскравіше представлений у творчості німецьких драматургів і режисерів Е. Піскатора та М. Рейнхардта. У своїх спектаклях вони відтворювали атмосферу «експресіоністичної напруги», використовуючи для цього «ГРУ світла та тіні», що давало змогу підмінити звичайні декорації уявними, вносили значні корективи у розробку композиційної побудови спектаклю, в прийоми акторської гри тощо.

Принципи сюрреалізму мали значний вплив на творчість відомого французького драматурга та режисера А. Арто, який намагався створити «театр жорстокості». У своїх спектаклях він відтворював сни, тяжіння до злочинів тощо, намагаючись таким чином показати, що людиною керує позасвідома сфера її психіки, яка і визначає сутність людської особистості. Пошуки Арто мали великий вплив на розвиток світового театрального мистецтва: на творчість С. Беккета та Е. Іонеско, а також на художні експерименти сучасних театральних режисерів, зокрема А.Васильєва.

Отже, феномен театрального мистецтва пов'язаний з осмисленням художньої спадщини минулого, з творчими пошуками сучасних театральних діячів, які філософськи осмислюють світ і намагаються розкрити морально-психологічний стан особистості.





2.4 Таким, яким ми знаємо театр нині, він став не так давно. Він пройшов довгий і складний шлях розвитку. Досвід акторської майстерності накопичувався століттями, удосконалювалась театральна техніка, поєднувались різні форми, що сприяло виникненню нових видів театрального мистецтва.

Зупинимось на найпоширеніших жанрах театрального мистецтва.

^ Драматичний театр – найпоширеніший театральний жанр. Головний виражальний засіб – слово..Сценічне дійство відіграє важливу роль у створенні образу, адже це - уміння розкрити внутрішній світ героїв, сенс їхніх поступків, висвітлення думок та почуттів.





^ Музичний театр – опера, балет, оперета, мюзикл, театр-кабаре.

В опері умовність театрального дійства очевидна, але в звичайному житті люди не співають, щоб розповісти про свої почуття, або розмовляти.Головне в таких постановках – музика. Проте партитура має бути представлена, розіграна на сцені, адже зміст твору розкривається повністю лише в співочому просторі. Актори повинні мати надзвичайні здібності – і гарно співати, і бути талановитими акторами.




В іншому виді театру – балеті про події та стосунки розповідають рухи й танці. Актори виконують їх під музику, створену на основі лібрето – літературного тексту, сценарію, де викладена послідовність подій на сцені.



^ Театр – кабаре сформувався в Європі наприкінці ХІХ століття.



Цей театр поєднує в собі форми драматичного дійства, естради та ресторанного співу. З кабаретними виставами ( короткими сценками, пародіями та піснями) повязані особливі переживання – відчуття свята, таємничості.Традиціно сценічним простором для театрів – кабаре служать приміщення кав’ярень, а вистави відбуваються пізно ввечері.

Пантоміма – це найданіший вид сценічного мисецтва, відомий ще в Стародавній Греції. Сучасна пантоміма – спектаклі без слів ( короткий театралізований номер або розгорнута сценічна дія із сюжетом). Для передачі змісту використовується пластика – жести, міміка, виразні рухи тіла. Виразна мова пантоміми часто використовується для побудови номерів клоунади.



^ Театр ляльок – бере свій початок з античних часів, є одним з найпоширенших жанрів народного мистецтва.У кожного народу свої лялькоі герої. Але на сцені вони жартують, пустують, висміюють недоліки людей. Традиційно у виставах беруть участь тільки ляльки, але в сучасних спектаклях ляльки часто ділять сцену з акторами.Найбільш поширені ляльки, якими керують за допомогою ниток, рукавчикові й тростинні.Особлива форма театру ляльок – театр маріонеток, дерев’яних ляльок.




2.5. Роль театру в життєдіяльності суспільства і особистості надзвичайно різнобічна. Він є не лише формою художнього відображення дійсності, джерелом задоволення естетичних потреб, відчуття естетичної насолоди, але і своєрідним соціальним  інститутом, покликаним оптимізувати соціальні взаємини. Сучасна соціологія театру розглядає театр як систему соціально значущих дій, а взаємодію акторів і зали як систему колективної діяльності, у якій не тільки реалізується соціальний контроль, а відбувається оволодіння особистістю глядача системою соціальних ролей, соціальним досвідом, що і визначає функцію театру як способу регулювання соціальних процесів та освоєння загальної  культури і комунікації. Залучення широких мас до театрального мистецтва сприяє  утвердженню в суспільстві соціальної солідарності, що спрямовує людей на служіння високій меті, виховує почуття належності до колективу, народу, держави, перед якими потрібно нести відповідальність. Театральні вистави дають взірці поведінки, спонукають до роздумів про високе і низьке, нице і благородне, справедливе і несправедливе. Суспільство на різних етапах свого розвитку більшою чи меншою мірою усвідомлювало значення театральних дійств, їх впливу на членів суспільства, тому увага до театру у різні часи була досить вагомою.

У наш час зростає роль театру у соціалізації особистості, її  самовизначенні; особливо наголошується на соціально-терапевтичній функції театру, що відображає його можливості у знятті фрустрацій, перезавантаженості, десоціалізованості  соціально-психологічними і художніми засобами.

На соціально - виховній ролі театрального мистецтва наголошував видатний реформатор театру Б.Брехт, творець так званого "епічного театру". Театр, на його думку, повинен бути не тільки засобом розваги, естетичної насолоди, відпочинку, але і могутнім способом формування і самоформування людини.

У зарубіжній соціальній практиці досить активно вивчаються можливості засобів театру у соціотерапевтичній, психотерапевтичній діяльності за допомогою так званої драматерапії. Зарубіжні фахівці стверджують, що драма, яка ґрунтується на парадоксі, одночасно є правдою і неправдою, реальністю і фантазією, вона передбачає поєднання протилежностей. І це дає їй можливість бути ідеальною формою, у якій співвідносяться такі речі і потреби людей, що є несумісними: потреба у саморозкритті і бажання залишатись  "невидимим"; бажання бути індивідуальністю і прагнення "злитися" з натовпом; бажання відкрити свій внутрішній світ іншим людям і одночасно захиститися від них; потреба в "гострих відчуттях" і небезпеці та одночасне прагнення до повної безпеки; бажання набути новий досвід і збільшити "горизонти буття", не використовуючи при цьому "нові території". У драматерапії використовується поняття "рольова дистанція", що означає процес ототожнення актора зі своєю роллю, коли він одягає на себе "драматичну маску" і завдяки цьому поводить себе набагато сміливіше, ніж звичайно. Той факт, що виконувана ним роль не є буквальним відображенням його "я", дає йому свободу виражати свої почуття, потреби і налаштування в опосередкованому вигляді. Сучасна російська дослідниця О.Коханая в роботі "Соціокультурні функції дитячого і молодіжного театру" зазначає, що соціалізація та інкультурація молодого покоління в епоху масової культури і глобалізації є досить гострою проблемою, посприяти вирішенню якої може театр, зокрема театр для дітей, підлітків та юнацтва. Соціолог стверджує, що соціальна затребуваність такого типу театру в житті юного покоління є більш, ніж очевидною, бо саме в цьому віці  людина моделює свою картину світу. І театр має сприяти визначенню адекватної життєвої моделі, формуванню самостійно мислячої, активної, соціально адекватної особистості.

Підсумовуючи огляд робіт про роль театру у життєдіяльності суспільства та особистості, варто зазначити, що в них наголошується на його соціально-регулювальній ролі, функції своєрідного соціального інституту, який покликаний гармонізувати, удосконалювати життя соціуму, утверджувати високі смисли людського буття. Надзвичайно важливою є роль театру для налагодження повноцінного спілкування людей, насамперед дітей та молоді, особливо у нинішній період надмірного занурення юного покоління у світ віртуальних взаємин. Участь у театральних дійствах забезпечує простір самовираження, психологічного захисту, що робить театральне мистецтво важливим чинником профілактики різноманітних девіацій соціальної поведінки.

Такі ідеї про соціально гармонізуючу роль театрального мистецтва вказують на необхідність більш активного використання засобів театру у формуванні особистості, на впровадження театральних методик  у сучасну соціально - педагогічну практику.


3. ВИСНОВОК




Прем’єра в театрі - завжди подія для його шанувальників. Атмосфера в цей вечір – особливо святкова. І скільки б не говорили про те, що кіно і телебачення забирають глядача з театральних залів – це суперництво занадто перебільшене: адже живого спілкування з акторами, радості колективного сприйняття, коли увесь зал дихає одним диханням, ніщо не замінить.

Життя висуває нових героїв, вимагає від мистецтва проникнення в їх думки та почуття, в їх психологію, показу найяскравіших граней людського характеру.

Отже, театр як мистецтво є відображенням стосунків людства зі світом, що відкривається своєю складністю, суперечностями, які проходять крізь свідомість людини і народжують відчуття необхідності змагання з долею. Театр об’єднує у ціле буття і людину, і особу і суспільство, випадкове і закономірне. Ставлячи свого шанувальника перед випробуваннями, він об’єктивно зумовлює розгортання його можливостей здійснити себе творчо, масштабно, розкритися трагізмом долі й величчю характеру. Саме тому театр – школа духовного вдосконалення не лише особистості, а й цілих народів, а його драматургія та естетика – яскраве відображення історії становлення національного духу.

…Третій дзвінок пролунав…Починається зустріч з чарівним світом мистецтва. Ми знов і знов будемо сміятися та сумувати разом з героями, жити їхнім життям, погоджуватися з їхніми думками і сперечатися…. Душа наша зазнає переживання, а розум – насолоди пізнання.


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. В.М.ШАХРАЙ, доцент кафедри соціальної роботи Білоцерківського інституту економіки і управління ВМУРоЛ "Україна", докторант Інституту проблем виховання НАПН України, кандидат педагогічних наук, стаття «Театральне мистецтво як чинник оптимізації  взаємодії особистості та соціуму»,

    2.  Андерсен-Уоррен М. Драматерапия / М. Андерсен-Уоррен, Р. Грейнджер; перевод с английского А.И.Копытина. – СПб. : Питер, 2001. – 288 с.

    3. Безгін І. Д. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності / І. Д. Безгін, О. М. Семашко, В. І. Ковтуненко / Київ. державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карого. – К.: КФ НВК "Наука", с. 2002. – 336 с.  

    4. Л.В.Климова, Художня культура, 9 клас, Літера, Київ, 2009

    5. О.Коханая, «Соціокультурні функції дитячого і молодіжного театру»

    6. О.Вернадський. Культурологія та релігієзнавство.






Схожі:

Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconУрок №2 Тема: Мовні норми. Мовленнєві помилки
Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву...
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconТема : у майстерні художника-графіка. Матеріали, інструменти та обладнання
Вид художньої діяльності: зображення на папері, друкування, сприймання дійсності і мистецтва
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconТема: архітектура як вид мистецтва
Мета: Розширити знання та уявлення учнів про архітектуру як синтез мистецтв, ознайомити з історією розвитку архітектурних конструкцій,...
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconТема уроку. Візуальні види мистецтва. Образотворче мистецтво. 9 кл. Мета уроку: визначити роль образотворчого мистецтва в житті людини;
Образотворче мистецтво вид зображального мистецтва, твори якого виникають за допомогою фарб, що наносяться на тверду поверхню
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconПрограма виховної роботи з ліцеїстами І курсу
Адже від ставлення сучасної молодої людини до надбань історії й культури залежить нині духовне оновлення нашого суспільства, зміст...
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconКіровоградський інститут розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» ХІІІ всеукраїнська науково-практична конференція
Мета: Об’єднання творчих зусиль науковців, викладачів, освітян, громадських діячів на вивчення і розширення досвіду духовно-морального...
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconБілецький П. О. Мова образотворчих мистецтв
Мета: розширити знання студентів про скульптуру як вид образотворчого мистецтва, розкривши історію виникнення і розвитку її як жанру;...
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconСолоненко Тетяна Євгеніївна, вчитель правознавства, історії та художньої культури, кваліфікаційна категорія «спеціаліст»
Питання історії створення українського професійного театру його основоположники, репертуар та особливості діяльності, по­казується,...
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconТема: Повітряна оболонка Землі Мета
Мета: сформувати у учнів уявлення про повітряну оболонку Землі; визначити склад та властивості повітря, його значення для людини...
Тема: театр як синтетичний вид мистецтва, художньої культури, його жанри та значення в культурному й практичному розвитку людини І суспільства виконала: Гамаюнова С. С iconТема: Культурно-освітня діяльність громадських організацій. Подвижництво творів та діячів культури, їх внесок у вітчизняну й світову культуру
Мета: охарактеризувати особливості розвитку культури Укра­їни в період національно-визвольних змагань, культурні здобутки українських...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lib2.znaimo.com.ua 2000-2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи

Разработка сайта — Веб студия Адаманов