Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок icon

Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок



НазваКоновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок
Сторінка2/3
Дата конвертації16.01.2013
Розмір0.51 Mb.
ТипУрок
скачать >>>
1   2   3
^







Столиця сучасних космічних технологій



Офіційно вважалося: спеціалізація ”Південмашу” – тракторобудування.

Та все ж основною продукцією заводу була ракетно-технічна техніка або „трактори вертикального зльоту”, як жартівливо називали продукцію „Південмашу” дніпропетровці. Саме цій продукції заводу місто зобов’язане тим, що з 1959 – 1987 рр. воно було закрите для відвідування громадянами інших країн.

Тож стрімке зростання заводу пов’язане насамперед з його значенням у зміцненні воєнної могутності СРСР. Головною, хоча й не афішованою продукцією були бойові ракети стратегічного призначення, у створенні яких досягнуто вражаючих успіхів. Якщо перші бойові ракети мали дальність стрільби 270 км, то дальність польоту ракет наступного покоління була необмеженою.

Наприкінці 1960-х років на заводі розпочалося серійне виробництво орбітальних ракет. Вони відразу звели нанівець усю американську систему протиракетної оборони. Новим успіхом КБ „Південне” і „Південмашу” стало створення в 1979-ті роки орбітального комплексу, який був здатний вивести космічні винищувачі „ІС” для знищення у космосі ворожих атомних систем-супутників. До речі, у створенні цього ракетно-космічного комплексу брав участь майбутній Президент України Л.Д. Кучма.

Коли 1980 р. американська адміністрація вирішила отримати воєнну перевагу над СРСР за допомогою так званої стратегічної оборонної ініціативи (СОІ) на основі космічних кораблів „Спейс Шатл”, дніпропетровські творці оборонної техніки виготовили міжконтинентальні бойові ракети SS-18 („Сатана”) і SS-24 („Скальпель”), яким не було аналогів у світі. Слід відзначити, що головна частина ракети SS-18 мала декілька потужних бойових зарядів. Ракети SS-24 могли влучити у ціль з такою точністю, що за словами одного з конструкторів ракети, остання спростовувала відомий вислів про неможливість знайти голку в купі сіна.

Усього за свою історію КБ „Південне” і „Південмаш” створили і передали замовнику чотири покоління ракетних комплексів різного виду базування і космічні носії „Космос”, „Інтеркосмос”, „Циклон-2”, „ Циклон-3”, „Зеніт”. Близько 400 космічних апаратів різного призначення виведено на орбіту штучних супутників Землі. Вперше у світовій практиці на „Південмаші” було налагоджено серійне виробництво супутників. 4 космічні ракетні комплекси забезпечували асторофізичні дослідження, глобальний радіо- і телезв’язок. У 1990-ті роки Дніпропетровський ракетно-технічний центр став ініціатором створення міжнародної космічної програми „Інтеркосмос”.

Отже, Південний машинобудівний завод і КБ „Південне” впродовж 1960 – 1980 рр. відігравали провідну роль у створенні високих космічних технологій та зміцненні обороноздатності колишнього СРСР.

За величезні заслуги колективу підприємства у зміцненні оборонної та економічної могутності країн 29 працівників „Південмашу” та КБ „Південне” були удостоєні звання Героя Соціалістичної праці, а директор заводу О.М. Макаров і генеральні конструктори КБ –М.К. Янгель і В.Ф. Уткін стали двічі Героями соцпраці.

Дніпропетровськ був і залишається чи не найпотужнішим у світі центром з виробництва ракетно-космічних систем і апаратів, справедливо вважається „космічною столицею” України.

Наприкінці 1980 – на початку 1990 рр. нормальна робота гіганта вітчизняного ракетобудування опинилася під загрозою. Слід зауважити, що під час директорства Л.Д. Кучми(1986 – 1992 р.) та Ю.С. Алексєєва (1992 – 2005 р.) вдалося зберегти основні потужності й „вписати” підприємство у непросте конкурентне середовище світової економіки. Від долі „Південмашу” залежала доля ракетно-космічного потенціалу України.

15 листопада 1996 р. вийшов Закон України „Про космічну діяльність”, який відіграв важливу роль у забезпеченні стабільного і динамічного розвитку аерокосмічного виробництва.

28 березня 1999 р. в районі екватора з морської платформи було здійснено перший успішний запуск дніпропетровської ракети „Зеніт” у рамках міжнародного консорціуму „Морський старт”. У ньому були використані новітні технології, винайдені і впроваджені передовими, всесвітньовідомими аерокосмічними компаніями „Боїнг” (США), „Енергія” (Росія), „Кварнер” (Норвегія) та дніпропетровськими ракетобудівними підприємствами.

Таким чином, саме у провідному секторі науково-господарського життя нашого міста й було зроблено справжній технологічний прорив у ХХІ століття.

У 2004 р. „Південмаш” відзначив 50-річний ювілей, а початок йому був покладений у квітні 1954 р. спеціальною постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР. У КБ була розроблена міжконтинентальна ракета СС-18 „Сатана”. Сьогодні ж на базі СС-18 у КБ розроблена ракета „Дніпро”. Серед усього іншого КБ займається розробкою космічних апаратів типу „Січ-1М”, „Січ-2”, „Січ-3”,” Либідь”, „Циклон”, а також екологічно чистих носіїв, таких, як ракета „Маяк”.

Ураховуючи значення Дніпропетровська як світового центру космічної індустрії, у вересні 1996р. було відкрито Національний центр аерокосмічної освіти молоді України. В експозиції центру зосереджено кращі зразки продукції космічного напрямку, виготовлені на підприємствах Дніпропетровська.

Головною метою центру є збереження спадковості у підготовці високоваліфікованих фахівців для космічної галузі, ширше – збереження за Україною статусу космічної держави.

На базі центру проводяться всеукраїнські та міжнародні конференції, симпозіуми, семінари, виставки з аерокосмічної проблематики, працюють фахові молодіжні гуртки.


^ Ними пишається місто

Лише два століття нашому місту. І багато подій з часом переоцінюються. Але ті, хто будував, створював, захищав, оберігав наше місто, достойні того, щоб про них знали, їх пам’ятали. І якщо завжди є в житті місце для подвигу, то повинно знайтися в історії місце й для рядка про цей подвиг.

Для патріота, який за велінням серця і душі робить своє місто багатшим, життя городян змістовнішим, радіснішим, немає вищої нагороди, ніж Почесний громадянин міста.

Вони першими були його удостоєні.

Видатний ракетобудівник Олександр Макарович Макаров – двічі Герой соціалістичної праці, лауреат Ленінської премії, професор, беззмінний член бюро міськкому Компартії. З 1971 р. по 1986 р. був генеральним директором Південного машинобудівного заводу. Зробив величезний внесок у розвиток ракетно-космічної галузі, інфраструктури міста. Нагороджений п’ятьма орденами Леніна, двома – Трудового червоного прапора, Ярослава Мудрого, Дружби народів, медалями.

Петро Семенович Махота – Герой соціалістичної праці. Сталевар заводу ім. Г.Г. Петровського, понад 40 млн.тонн сталі зварив за своє трудове життя. Металурги всього Радянського Союзу підтримали його почин – дати державі 500 тонн металу понад план для сільського господарства.

Надія Онисимівна Сарана. У роки Великої Вітчизняної війни була зв’язковою ЦК Компартії України з Дніпропетровським міським комітетом партії. Нагороджена орденом Червоної зірки, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями.

26 вересня 1979 р. Рада народних депутатів присвоїла звання Почесний громадянин міста Дніпропетровська Леоніду Іллічу Брежнєву. У пам’ятні важкі післявоєнні роки відбудови Дніпропетровська Леонід Ілліч очолював обласну та міську партійні організації. Перебуваючи на високих постах, з великим інтересом слідкував за успіхами, подіями в місті, сприяв у просуванні таких великих проектів, як будівництво метрополітену.

Василь Іванович Кацай – будівельник тресту „Дніпроміськбуд”. Бригада, очолювана ним, зводила багатоповерхові будинки на проспекті Гагаріна, набережній ім. В.І. Леніна, житлових масивах “Перемога”, “Сонячний” та інших. Свій досвід передав молодим будівельникам.

У 1993 р. звання Почесного громадянина міста Дніпропетровська міська Рада народних депутатів присвоїла:

Якову Івановичу Штанєву – Героєві Радянського Союзу. Льотчик Я.І. Штанєв воював на Фінському фронті. У роки Великої Вітчизняної війни здійснив 273 бойові вильоти.

Івану Павловичу Яловому – Героєві Радянського Союзу, льотчикові, який у роки Великої Вітчизняної війни здійснив 500 бойових вильотів, у 1942 р. захищав Дніпропетровськ.

Володимиру Іларіоновичу Хоменкові – учаснику Великої Вітчизняної війни, льотчикові, який під час звільнення Дніпропетровська в районі Вовнич здійснив 19 бойових вильотів.

Оксані Сергіївні Баюл, вихованці дніпропетровської школи фігурного катання на ковзанах, яка в 1994 р. в Ліллєхаммері (Норвегія) завоювала звання чемпіонки Олімпійських ігор. Оксана Баюл стала першою Олімпійською чемпіонкою незалежної України.

Вища академічна рада України одностайно визнала М.А. Швеця кращим мером 1998 року, а в 1999 р. присвоєно звання Почесного громадянина міста.

У 1995 р. міська Рада народних депутатів присвоїла звання Почесного громадянина міста учасникам ВВВ:

Івану Карповичу Гордієнку, Георгію Андрійовичу Костроміну, Михайлу Івановичу М’ясникову, Віталію Івановичу Попкову, Миколі Івановичу Постилову.

Йосифу Давидовичу Кобзону – народному артисту СРСР, народному артисту України, лауреатові Державної премії, премії імені Ленінського комсомолу, творча біографія якого почалася у Дніпропетровську.

Леніду Даниловичу Кучмі (1996р.) – Президентові України. Працював на Південному машинобудівному заводі, брав участь у розробці міжнародних космічних проектів, шість років був директором заводу, у 1992 – 1993рр. – Прем’єр-міністром України. Багато зробив для розвитку інфраструктури міста.


^ Архітектурне обличчя міста


Звичайно, наше місто не можна порівнювати з Києвом чи Львовом за кількістю архітектурних пам’яток. І все ж у Дніпропетровську налічуються 22 архітектурні пам’ятки республіканського значення, а дві з них – Преображенський собор на Жовтневій площі та хлібзавод №1 (1794 р.), колишній корпус суконної фабрики – є архітектурними пам’ятками міжнародного значення.

Реалізація первісних архітектурних проектів міста проходила кілька десятиліть. Перші проекти передбачали розміщення всієї основної забудови Катеринослава на великому пагорбі, однак навіть проект І.Є.Старова не здійснився. Причинами виявилися відсутність води на горі, брак коштів та інші причини.

Головною і найвеличнішою прикрасою міста повинен був стати Преображенський собор з 12 престолами і двома прибудовами. За своїми гігантськими розмірами собор не повинен був мати собі рівних у цілому світі, мав бути більшим від собору святого Петра в Римі, найбільшого на планеті Земля. Собор повинен був за задумом Потьомкіна, схваленим імператрицею Катериною ІІ, перевернути своєю грандіозністю все відоме тоді в архітектурі світу: його висота мала дорівнювати 65,5 метра, довжина – 151,5 метра, ширина – 46,5 метра. Коли автор проекту собору, архітектор Клод Геруа, показав його Потьомкіну, той йому сказав: „А ты, голубчик, накинь ещё аршинчик”.

Будівництво собору Потьомкін запропонував французькому архітектору Геруа, але величезні розміри будівництва, ніким до цього часу не бачений великий купол – весь цей розмах стурбував і злякав француза. Він просто втік, як то кажуть, „за тридев’ять земель”.

Та згодом війна з Туреччиною, а потім і смерть Потьомкіна (1791р.) і Катерини (1796р.), „хрещених батьків собору”, надовго припинили реалізацію цього грандіозного проекту. Був зведений лише фундамент собору.

Лише в 1830 – 1835 р. за проектом видатного російського архітектора А.Д. Захарова був поруджений цей собор. Своїми розмірами собор в ім’я Преображення Господнього у шість разів був менший від того, який проектував Клод Геруа.

Окрасою міста є історичний музей ім. Д.І. Яворницького. Свою історію музей веде від 1849 року. „Музеум” Катеринославської губернії заснований губернатором Фабром і директором училищ Граховим. Спеціальну будівлю для музею побудували в 1903 – 1905рр. за проектом інженера-архітектора Г.І. Панафутіна.

Дивовижними архітектурними формами привертає увагу будинок колишнього губернатора В.М. Хрєнникова. Інженерний проект будинку він здійснив сам. Проектування фасаду довірив молодому петербурзькому архітектору П.П. Фетисову. Чотириповерховий будинок, у якому поєдналися стилі українського бароко та модерн, був споруджений у 1910 – 1913 роках. На той час це була найвища будівля, яка мала два крила: одне – по проспекту, інше – по вулиці Короленка (нині).

Під час німецько-фашистської окупації міста, у жовтні 1943р., будинок був спалений. Відбудували його у 50-ті роки за проектом архітектора В. Зуєва, але на жаль, у значно спрощеному вигляді.

Серед тих, хто прикрашав місто своїми визначними архітектурними творіннями, чільне місце належить Олександру Леонтійовичу Красносельському. Народився 7 липня у Москві. З 1912 року переїздить до Катеринослава і весь час працює інженером-архітектором.

Так були зведені палаци охорони здоров’я та профілактики ( корпус другої міської поліклініки), центральний універмаг, „Дитячий світ”, оперний театр (зараз у ньому театр російської драми), університет на пр. К. Маркса, 36.

Архітектором за покликанням слід вважати і Д.С. Скоробогатова. Народився 14 жовтня 1862 року в Катеринославі. З 1890 р. по 1917 р. працює міським архітектором. Важко перелічити все те, чим він займався і що зробив корисного для міста за цей період невпинної, наполегливої праці.

Він складає проект замощення вулиць Катеринослава, розробляє проект цегляних і залізобетонних підземних колекторів для водостоків. За його проектом у місті будується перше трамвайне депо і прокладаються трамвайні лінії. Але основним покликанням було проектування будинків.

В архітектурі Д.С. Скоробогатов був прихильником академічного стилю. Серед його робіт будинок міської думи (К. Маркса, 47), перша жіноча гімназія, 3-й, надбудований, корпус Національного гірничого університету, особняк купця Д. Пчолкіна ( Будинок моделей дитячого одягу на вул. Д. Бєдного), Феодосійські казарми (нині Юридичний університет Міністерства внутрішніх справ) та інші.

Наше місто постійно змінюється і оновлюється. Так завдяки архітектору О.М. Душкіну відновлено вокзал у 1951 році. Цей монументальний двоповерховий будинок у класичному стилі був однією із перших великих споруд міста повоєнного періоду. Він гармонійно вписувався у Привокзальну площу, створену 1956 року за проектом архітекторів Д.І. Щербакова, В.О. Зуєва, В.І. Мартинова, І.Р. Заїченка, Л.Р. Ветвицького.

За видатні заслуги у справі вивчення історії, традицій Придніпров’я, створення неоціненних музейних колекцій з краєзнавства, про запорозьке козацтво академіку Д.І. Яворницькому в честь 140-річчя з дня його народження 9 листопада 1995 р. відкрито пам’ятник. Бронзова скульптура (скульптор В.В. Наконечний, архітектор В.І. Мірошниченко) установлена над могилою вченого біля історичного музею.

На схилі Монастирського острова у 1999р. за проектом І.М.Саєнка збудована церква Святого Миколая.

26 квітня 2001 р. у сквері В.І.Леніна, що прилягає до проспекту Пушкіна, відкритий пам’ятник ліквідаторам аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

З нагоди 225-річчя Катеринослава-Дніпропетровська, Почесному громадянину міста Катеринослава, невтомному громадському діячеві О.М. Полю відкрито пам’ятник на проспекті К. Маркса (архітектор В.С. Положій, скульптор В.П. Небоженко).


^ Буремні роки війни

22 червня 1941р. німецькі війська вторглися на територію Радянського Союзу. Війна до якої готувалися, почалась зненацька і була названа віроломною. Військова політика припускала вже в початковий період конфлікту перенесення бойових дій на територію ворога. Тому не передбачалося ні евакуювати промислові підприємства, ні будувати оборонні споруди навколо міста. Воно повинно було забезпечувати фронт усім необхідним.

З перших днів війни почався масовий добровільний вступ у ряди Червоної Армії і народного ополчення. На 10 липня було сформовано 5 дивізій, об’єднаних у корпус, який нараховував 50 тисяч бійців. Знищувати німецьких парашутистів і диверсійні групи мали 40 сформованих в області винищувальних батальйонів.

Першому бомбардируванню з повітря Дніпропетровськ піддано 9 липня 1941 р. 16 липня для захисту міста від повітряних нападів полк протиповітряної оборони отримав 36 зенітних установок.

Навальне наближення лінії фронту до Дніпропетровська змушувало зупинити фабрики і заводи, вивозити або знищувати устаткування. Відправка промислових підприємств на схід цілком закінчилась до середини серпня, перед самим захопленням міста. Усього було евакуйовано 99 тисяч вагонів з устаткуванням і людьми.

14 серпня 1941р. основна частина апарату обкому КП(б)У і облвиконкому була відправлена в місто Павлоград, де був створений штаб дніпропетровської обласної підпільної організації на чолі з М.І. Сташковим. А 19 серпня відбувся перший артилерійський обстріл Дніпропетровська.

З приходом фашистських військ був установлений окупаційний режим.

Більшість єврейського населення України своєчасно не поінформували про смертельну небезпеку, яка їм загрожувала, тож люди не встигли вчасно евакуюватися. Німецькі окупанти в Дніпропетровську й області, як і по всій Україні, створили єврейські гетто. Територія одного з дніпропетровських заводів, де було влаштовано гетто на 4-5 тисяч чоловік, стала останнім місцем мешкання 11 тисяч мирних жителів міста єврейської національності. Їх зібрали біля центрального універмагу на пр. К. Маркса, розбили на колони по 800-1000 чоловік і під конвоєм відправили на територію лісорозсадника навпроти транспортного інституту, де всі вони 13-14 жовтня 1941р. були розстріляні, а то і заживо кинуті в яр.

Силами частин Резервної армії, яка ще не закінчила свого формування і не мала необхідного озброєння, командування Південного фронту намагалося запобігти захопленню Дніпропетровська. Для цього також була використана 8-а танкова дивізія полковника Ю.Г. Пушкіна, яка була введена до складу Резервної армії.

Чекаючи удару німців з боку Дніпропетровська, полковник Ю.Г. Пушкін вирішив розташувати свої сили вздовж прямування танкового клину противника, щоб уникнути лобового зіткнення. Для цього 19 серпня на очах у німців була зроблена імітація відходу. Розроблений план по знищенню танків „у вогневому лантуху” цілком виправдав себе, і за один день було знищено 46 танків ворога. Але під тиском переважаючих сил ворога, у зв’язку з загрозою захоплення мостів через Дніпро в ніч із 24 на 25 серпня 8-а танкова дивізія відійшла на лівий берег річки.

Понад 2000 студентів дніпропетровських вузів, що стали курсантами артилерійського училища, взяли участь у захисті міста. 20 серпня 1941 р. вони вступили в бій й обороняли місто до останнього дня. Поруч із палацом студентів стоїть гранітна скульптура скорботної дівчини – пам’ятник студентам Дніпропетровська, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни. Скульптори К.І. Чеканєв, А.В. Ситник, В.І. Щедрова, архітектор І.В. Нескоромний.

Захопивши місто, окупанти знищили 29,5 тисяч мирних жителів і більше 30 тисяч військовополонених. 75 тисяч дніпропетровців були вивезені в Німеччину. За 26 місяців окупації фашисти не змогли пустити в дію жодного підприємства. Були спроби налагодити виробництво на заводі ім. Петровського, але підпільники знищили електрокабельне устаткування, агрегати електростанції, внаслідок чого вийшли із ладу доменний і мартенівський цехи.

Сотні і тисячі дніпропетровців у роки Великої Вітчизняної війни проявили героїзм і мужність – кращі людські якості, звершили подвиги, допомогли рідному краю звільнитися від окупантів.

Звільнення міста Дніпропетровська й області було частиною великого літнього наступу Червоної армії в 1943 р. 9 вересня 1943 р. Ставка Верховного Головнокомандування надіслала директиву „Про швидке і рішуче форсування рік і нагородження особового складу за успішне форсування водяних перепон”, наказувала з виходом на Дніпро перейти його, захопити на правому березі плацдарми, що дозволили б розгорнути сили для подальшого наступу.

На Дніпропетровському напрямку наступ вели війська Південно-Західного і 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р.Я. Малиновського і Степового.

23 жовтня 46-а і 8-а армії 3-го Українського фронту перейшли в наступ у районі міста Дніпропетровська. Дніпро ще з вересня форсували за трьома напрямами: із північного сходу – біля села Аули, з півдня – біля селищ Військове-Вовниги, а також у безпосередній близькості від міста – біля селищ Діївки і Лоцманської Кам’янки.

25 жовтня опір ворога було зламано. Війська 3-го Українського фрону звільнили місто. У боях за місто відзначилися підрозділи 39-ої гвардійської стрілецької дивізії і 8-ої гвардійської армії.

Під час форсування Дніпра біля села Чаплі 120-им стрілецьким полком цієї дивізії, яким командував полковник Мазний, відзначився агітатор полку капітан Рудниченко. Цілу добу він із купкою бійців відбивав атаки переважаючих сил ворога, забезпечивши переправу полку. Рудниченкові за героїзм, виявлений у боях на правому березі Дніпра, було надане звання Героя Радянського Союзу. Також у битві за Дніпропетровськ уславилися воїни 152-ої стрілецької дивізії 46-ої армії, яких нагородили за цю операцію орденом Червоного прапора.

Також треба відзначити війська генерал-майора В.В. Глаголєва, генерал-майора І.С. Кособуцького, генерал-майора авіації В.О. Судця та багато інших.

Минуло більше 60 років. Дніпропетровськ залікував воєнні рани. Поступово в легенди і пам’ятники відходять вогняні дні війни. Понад 100 пам’ятників радянським воїнам, які віддали своє життя за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни, встановлено в Дніпропетровську, а саме: Монумент Вічної Слави, пам’ятник воїнам152-ої стрілецької дивізії, пам’ятник авіаторам, генералу Ю.Г. Пушкіну, Олександру Матросову, захисникам Вітчизни, пам’ятник на місці масових розстрілів мирних жителів в 1941-1943 рр. на вул. Чичеріна, пам’ятна гранітна брила на місці розстрілу 11 тисяч євреїв міста Дніпропетровська 13-14 жовтня 1941 року.

Подвиги героїв захисників будуть вічно жити у пам’яті народу.


Анатолій Брандис ще з дитячих років мріяв стати парашутистом. Мрія його здійснилася. В 1940 р. сімнадцятирічним юнаком поїхав у середню школу Військово- повітряних сил. Згодом його перевели в м. Перм, де навчався в авіаційному училищі штурмової авіації.

У Велику Вітчизняну війну літав на штурмовику Іл-2 – всім літакам літак. Німці прозвали його „чорною смертю”.

Це було в квітні 1944 р. Ескадрилья отримала завдання – знищити ворожий аеродром на півдні від Джанкоя.

Двигуни заревіли на всю силу. Один за одним вирулювали важкі штурмовики на зльотну смугу. Через кілька хвилин ескадрилья була поблизу цілі. Штурмовики перейшли в різке пікетування. А на аеродромі бігають спантеличені фашисти. Літаки були прикриті гіллям, але Брандис їх розгледів і почав обстрілювати, а заодно і склад з пальним. Та раптом літак Брандиса здригнувся: пробили крило. Через кілька хвилин капітан Біда повідомив, що у нього відмовив двигун і він вимушений посадити літак. Фашистам тільки цього і треба було.

І тоді Брандис приймає надзвичайно небезпечне для його життя рішення: врятувати життя капітану. Рахунок пішов на хвилини. Посадивши літак, Біда швидко заскочив на крило штурмовика і втиснувся в кабіну. З повітря їх прикривали інші літаки, поливаючи гітлерівців кулеметним вогнем.

23 лютого 1945 р. за мужність і героїзм Анатолію Яковичу Брандису було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. А 24 червня 1945 р. він був нагороджений другою медаллю „Золота Зірка”.

Прикладів бойової майстерності, мужності і відваги льотчика Брандиса можна привести безліч. Він здійснив 227 бойових вильотів, знищив 24 ворожі літаки, 30 танків, 35 зенітних та артилерійських батарей, 70 залізничних вагонів, 64 автомашини.

На проспекті Правди в затишній алеї встановлено погруддя відважному льотчику, двічі Герою Радянського Союзу Анатолію Яковичу Брандису.


Галина Іларіонівна Андрусенко

„Її розстріляли на світанку. Сквер пам’яті хороброї підпільниці Галини Іларіонівни Андрусенко 1923 – 1943р.” Ці слова викарбувані на пам’ятнику, що стоїть поруч з інститутом інженерів залізничного транспорту.

В експозиції історичного музею є біла блузка та червоний галстук героїні. Дбайливо зберігають записні книжки Галини. Хто вона – ця дівчина з Амуру?

Хто вони – тисячі юних підпільників Великої Вітчизняної війни? Коли почалася війна, стала вона підпільницею. На вагоноремонтному заводі потрібні були свої люди, і Галя пішла працювати на ВРЗ за адресою вул. Універсальна, 11

У той час їй виповнилося 16 років. У школі навчалася на відмінно, любила читати книги – не тільки рідну літературу, а й зарубіжну. У неї було одне улюблене заняття – вести особистий щоденник. У нього вона записувала про цікаві історії із життя, про успіхи в школі, про що мріяла, про плани на майбутнє. Плани, звісно, були зруйновані, та щоденник вести вона не перестала.

9 жовтня 1941р. 11-й день окупації.

У нас у Дніпропетровську вже:

1. Функціонують міська управа, поліція, біржа.

2. Наказано всім працездатним від 14 до 50 років пройти реєстрацію на біржі. Особам, які ухиляються від реєстрації, загрожує концтабір.

3. Наказано всім євреям носити на рукаві пов’язку з шестикутною зіркою.

4. Наказано зареєструватись усім комуністам і здати партійні квитки.

5. Ходити вулицями дозволено лише в світлу пору доби.

6. Наказано здати зброю і радіоприймачі. Хто не виконає наказ – розстріл.

7. Там, де діятимуть партизани, будуть розстріляні заручники, взяті з кожного двору.

Ось – так… Новий порядок. Але мешканці міста, а в тому числі і Галя не боялися цих страшних законів.

Дістали радіоприймач, сховали у Галі в підвалі і слухали новини з Москви. Вони були дуже невтішні.

24 жовтня 41-року. П’ятниця 26-й день окупації.

На роботі мене взяли друкаркою тому, що я майже по-німецькому сказала, що я вмію друкувати на машинці. Блискуча кар’єра.

Через мої руки проходять хлібні карточки. З’явилася можливість, не всі талони здавати Конгізеру. Адже стільки наших людей голодують, і допомогти хоч кому-небудь, було б добре.

12 січня 1942 р. 105-й день окупації.

Дістаю хлібні карточки, друкую листівки.

29 серпня 1942р. 295-й день окупації.

Сьогодні зі станції Нижньодніпровськ мали вивозити наших дівчат і хлопців до Німеччини. Подали спеціальний поїзд, прикрашений гаслами. Грав духовий оркестр. Зійшлись сотні людей. Обличчя тих, хто від’їжджав, і тих, хто проводжав, були охмарені відчуттям гіркої розлуки. А на трибуну, спеціально зроблену, піднімались представники від управи районної, міської, від німецького командування. Лакузи виголошували тріскучі промови, у котрих славили „Велику Німеччину” і закликали служити їй самовіддано.

Доки тривало це лицедійство, ми серед людей ходили з листами тих, кого раніше відправили до Німеччини. З них можна було довідатися про справжнє становище вивезених. У чорному лігві фашизму їх мали за рабів.

Ось два з них:

Лист перший: „ Рідні мої, мамо і тату! Мені дуже добре живеться у Німеччині, якщо кому й заздрю, так це молодшій сестричці Полі”. А ми знали, що батьки слізьми зрошували ту вісточку, бо Поля померла ще маленькою, отже, їх бідолашний син заздрив мертвій.

Лист другий: „ Дорога матусенько! Я живий і здоровий, завжди веселий і ситий. Іноді, правда, хочеться найулюбленішої страви нашої Маші.” А Машою називали вони свиню.

Ми ходили й читали такі листи і вони зробили свою справу. Перед посадкою до вагонів заграв оркестр. Німці поспішно скомандували сідати у вагони. І тоді на весь перон пролунав дзвінкий від нервового напруження голос Варі Ілляшевської:

  • Матері! Не віддавайте своїх дітей! Сотні „добровольців”, дівчат і хлопців, кинулись врозтіч. Галас, ґвалт. За якусь хвилину перон спорожнів.

5 грудня 1942р. Субота. 433-й день окупації.

День Конституції. Сьогодні німці розстріляли на вулиці Мостовій групу наших людей. Так завжди фашисти „відзначають” наші радянські свята… І все ж буде свято і на нашій вулиці.

Її заарештували вдома грудневого зимового вечора. Обняла матір, твердо знаючи – востаннє. Вона добре розуміла – з фашистської катівні повернення на буде. Її видав запроданець, провокатор.

Амурські підпільники стійко тримались у камерах поліції і гестапо. Про Галю ж говорили, коли вели до слідчого на допит: „Горду повели”, а потім, через деякий час, з жахом промовляли: „ Красиву понесли з допиту”. Жодного прізвища, жодної таємниці не довідались німці.

Опівночі 23 лютого 1943 р. їх вивезли за місто до протитанкових траншей. Наказали роздягнутися до білизни. Та от пролунав один постріл, потім інший, а потім зимову тишу розрізала автоматна черга.

Так загинули молоді дніпропетровські підпільники – 22 юнаків і дівчат. Але пам’ять про них живе!


Іван Андрійович Рудниченко – Герой Радянського Союзу


Йшла осінь 1943 р. Радянські війська були вже на підступах Дніпра. Велася дуже серйозна підготовка до форсування ріки. Сапери висадили у повітря мости, розвідники знищували річкові та рибальські судна. Правий берег Дніпра укріплювали дзотами і вогневими точками, натягували колючий дріт і рили окопи з траншеями. Форсування ріки – складна військова операція. Цьому не один рік треба вчитися.

Фашисти, хоча й отримали вже поразки під Сталінградом, на Курській дузі, та все ж не хотіли вірити, що наші війська перейдуть на правий берег Дніпра. Гітлер навіть заявив: – Раніш Дніпро потече назад, аніж через нього переправиться Червона армія.

23 жовтня пізно вночі на берег Дніпра вийшли три десантні групи. Наказ був форсувати Дніпро і оволодіти плацдармом на правому березі біля Лоцманської Кам’янки. Серед десантників був і капітан Іван Рудниченко. У човнах перепливали бійці, а на плотах переправляли зброю. Майже біля самого берега їх помітили фашисти. Освітили Дніпро ракетами, наче вдень, зацокотіли ворожі автоматники. Наші кулемети теж подавали черги, а бійцям командир наказав стрибати у воду. На березі тут же окопались, хоча заглиблення заповнювались крижаною водою. Було холодно і незручно. Бій то спалахував, то затихав. З кожною хвилиною бійців ставало все менше. Крок за кроком бійці відвойовували простір, розширювали майбутній плацдарм. Настав світанок, а бій все продовжувався. Коли підійшла артилерія, бійці піднялися в атаку. Але на боці німців були надійні укріплення, чітко спланована лінія оборони, численна перевага. Капітан Рудниченко бачив, що група на піщаному п’ятачку приречена. Вагатися ніколи – або відчайдушний штурм, або загибель. Відважний командир знову підняв бійців в атаку. Від несподіваного нападу німці почали відступати. Коли закінчувались патрони, смерть вороги знаходили під прикладами радянських автоматів.

Для капітана Івана Рудниченка це був останній бій. Лише вночі нашу групу підтримала нова десантна група. А вранці 25 жовтня червоноармійці вибили ворога з „неприступних” укріплень і було звільнено місто Дніпропетровськ.

15 солдатів і офіцерів 39-ої гвардійської стрілецької дивізії, які найбільш відзначилися за проявлену мужність, особисту відвагу і героїзм при форсуванні Дніпра були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу. Серед них – капітан Іван Андрійович Рудниченко.

Його іменем названа вулиця у Придніпровську. Школа у Вільних Хуторах, де вчився і працював Герой, теж носить його ім’я.

1   2   3



Схожі:

Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconМіністерство аграрної політики та продовольства україни могилів-подільський технолого-економічний коледж вінницького національного аграрного університету літературний портрет до 105- річчя з дня народження І. П. Багряного
...
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconЛітературні диктанти 11 клас, академічний рівень Літературний диктант
Літературний диктант – вид завдань, який може бути використаний на різних етапах уроку для перевірки засвоєних знань, їх актуалізації,...
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconТематичні контрольні роботи з англійської мови
Може бути використаний вчителями загальноосвітніх шкіл та учнями для самоконтролю
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconУрок може бути проведений з предмету «Я і Україна»
Урок може бути проведений з предмету «я І україна» «Громадянська освіта» (4- клас II семестр, лютий місяць, або як виховна година...
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconГ. О. Усик Посібник Сладнопідрядне речення Конспект
Посібник містить розробки уроків з української мови «Скдаднопідрядне речення «та презентацію до цієї теми. Орієнтованийна шкільну...
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconНавчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно уроку як форми організації навчально-виховного процесу
Вій школі, методичну та педагогічну структуру уроку: початок уроку, мотивацію навчальної діяльності, оцінку та цінування на уроці,...
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconПосібник містить розробки уроків спецкурсу «Сучасний літературний процес на Черкащині» (за програмою Месеврі О.І.) з використанням ікт для 9-10 класів
Посібник містить розробки уроків спецкурсу «Сучасний літературний процес на Черкащині» (за програмою Месеврі О.І.) з використанням...
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconМетодична розробка уроку української мови
Дана методична розробка містить цікавий фактаж про інтимну лірику В. Сосюри (маловідомі факти біографії поета, історії написання,...
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconУмова завдання
На підприємстві (тов «Максимум», код єдрпоу 26212426) на підставі наказу №37 від 27. 08. 2012р була проведена позачергова інвентаризація...
Коновалової Лідії Миколаївни м. Дніпропетровськ 2012р. Посібник містить матеріал, який може бути використаний на урок iconУрок англійської мови
Вміння учня читати текст з повним розумінням, який містить декілька незнайомих слів про значення яких можна здогадатись або відшукати...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lib2.znaimo.com.ua 2000-2015
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи

Разработка сайта — Веб студия Адаманов